Грабар Володимир Еммануїлович

Визначення і загальна характеристика

ГРАБА́Р Володимир Еммануїлович (10(22). 01. 1865, Відень — 26. 11. 1956, Москва) — правознавець. Син Ольги, брат Ігоря Грабарів, онук А. Добрянського. Із походження закарп. українець, дитинство провів побл. Пряшева. 1879 разом із батьками переїхав у Росію. Навч. у Києві в Колегії Павла Ґалаґана (1880–83), закін. Моск. університет (1888). Від 1893 — приват-доцент, від 1901 — проф. Юр’єв. університету (нині м. Тарту, Естонія). Під час 1-ї світової війни у 1914–15 — юрисконсульт дипломат. канцелярії при Ставці рос. верхов. головнокомандування, однак через незгоду із керівництвом подав у відставку. 1918 отримав від Петрогр. університету наук. ступінь д-ра міжнар. права, який 1943, після введення в СРСР системи вчених ступенів, підтвердив Моск. університет. Від 1918 — проф. Воронез., від 1923 — Моск. університетів. Водночас впродовж 1922–29 працював консультантом наркоматів зовн. справ і зовн. торгівлі СРСР; як експерт рад. делегації брав участь у роботі Лозанн. конф. (1922); був співавтором Консул. статуту СРСР (1926). У 1926 обраний академіком ВУАН по каф. міжнар. права, але оскільки не був затверджений на посаді Наркоматом освіти УСРР, відмовився від співпраці з ВУАН. У 1929 залишив роботу в держ. органах і зосередився на наук. діяльності. Осн. наук. праці присвяч. питанням міжнар., дипломат. і консульс. права, законів і звичаїв війни.

Завантажити статтю