Грабина Олексій Трохимович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Грабина Олексій Трохимович

ГРАБИ́НА Олексій Трохимович (псевд.: Дон-Марціо, Инкогнито; 08(20). 03. 1861, м. Ромни Полтав. губ., нині Сум. обл. – 28. 10. 1924, м. Золотоноша, нині Черкас. обл.) – письменник. Батько Л. Грабини. Закін. природн. ф-т Ун-ту св. Володимира у Києві (1883). Викладав у Ромен. реал. уч-щі, Глухів. учител. ін-ті; деякий час через хворобу мешкав у Ялті, де від 1887 працював фінансистом. Друкуватися почав у студент. роки у львів. ж. «Зоря». Писав укр. та рос. мовами. Твори Г. публікували у місц. періодиці, ж. «Киевская старина» (1883–84), «Малороссийском сборнике повестей, сцен, рассказов и водевилей известных малороссийских писателей» (Москва, 1899; зокрема вміщено «Казку про синицю, що моря не запалила, а слави наробила», оповідання «Племінник»). Автор збірок оповідань, переказів нар. казок, серед них: «За злими людьми й хата не згорить» (1882), «Старосвітські казки», «Новосвітські казки» (обидві – 1885; усі – Київ), «Пекельне діло, або Кривава зрада» (Прилуки, 1906). Писав також п’єси-водевілі, інсценізації (комедія-фарс «Пан Халявський», К., 1900; 1902; жарт «Тивуртієви вигадки», К., 1900; коміч. етюд-фейлетон «Сережа Мотыльков (Опыт биографического пшюта)», С.-Петербург, 1901). В етюді «Надхмарні палати» (1890) змалював негатив. тип сучас. йому інтелігента – пустого фантазера й нероби. У драмі «Антрепренер прогорілого театру» (Прилуки, 1907) відобразив важке становище укр. провінц. театру. Переклав укр. мовою кілька творів П. Беранже (1905). М. Петров у пр. «Очерки истории украинской литературы 19 столетия» (К., 1884) зараховував Г. до «менее замечательных украинских писателей в простонародном направлении».

Літ.: Білокінь С. Невідомий лист // Вітчизна. 1983. № 9.

П. П. Ротач

Стаття оновлена: 2006