Градизьк

ГРАДИ́ЗЬК (до 1789 — Городище) — селище міського типу Глобинського ра­йону Полтавської області. Центр селищ. ради, якій під­порядк. села Ган­нівка, Котляревське, Лізки та Середпі­л­ля. Знаходиться на пн.-сх. узбереж­жі Кременчуц. водо­сховища, на схилі г. Пивиха (геол. памʼятка природи місц. значе­н­ня), за 29 км від райцентру та за 15 км від залізнич. ст. Рублівка. Через Г. проходить автомагістраль Київ — Дні­пропетровськ. Пл. селищ. ради 20,3 км². Насел. 8028 осіб (2001, складає 85,5 % до 1989), пере­важно українці. Одне з найдавніших поселень на тер. Полтавщини, яке існувало ще за часів Київ. Русі та знищене під час навали орд Батия (кін. 30-х — поч. 40-х рр. 13 ст.). Від серед. 14 ст. тер. сучас. с-ща — під владою Великого князівства Литовського. 1489 польс. король Казимир IV Яґел­лончик подарував ці землі Київ. Пустин­но-Микол. монастирю. У 16 ст. серед монастир. володінь згадується як містечко Городище. Під такою ж на­звою по­значене на карті серед. 17 ст. франц. фортифікатора Ґ. де Боплана. Жит. брали участь у селян. та козац. пов­ста­н­нях під проводом І. Сулими (1635), П. Павлюка (1637), Я. Острянина та К. Ски­дана (1638) і у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Входило до складу Максимів. сотні Чигирин. полку. Після Андрусів. пере­мирʼя 1667 Городище — у складі Рос. імперії. 1661–63 — сотен­не містечко Кременчуц., 1667 — Миргород. полку. У 60–70-х рр. 17 ст. Городище було ареною боїв між прав­обереж. і лів­обереж. геть­манами. 19 вересня 1676 у м-ку П. Дорошенко зрікся геть­манства та від­дав геть­ман. клейноди лів­обереж. геть­ману І. Самойловичу. У 2-й пол. 17 — на поч. 18 ст., рятуючись від утисків польс. магнатів, сюди пере­селилася значна кількість селян з Умані, Канева та ін. міст Прав­обереж­жя. 1739 під Городищем війська полковника Часника роз­громили бл. 5 тис. татар. Є ві­домості, що 1741 у м-ку та у його околицях було 4 богадільні для убогих, без­притульних та інвалідів. Від 1781 — повіт. місто Київ. намісництва, 1782 затверджено герб. На­прикінці 18 ст. у Г. налічувалося 4282 жит., від­бувалося 4 ярмарки на рік. Від 1789 — у складі Катеринослав. намісництва з сучас. на­звою, від 1796 — Малорос. губ., від 1802 — Кременчуц. пов. Полтав. губ. На 1810 у Г. налічувалося 711 дворів, 4500 жит., діяли цегел. завод та 33 вітряки, на 1859 — 1366 будинків, 7708 жит., 4 церкви, синагога, парафіял. училище, пошт. станція, лісова при­стань. Внаслідок пожеж 1832, 1848 та 1866 місто почало занепадати. У 2-й пол. 19 ст. у Г. функціонували двокласне чол. та жін. земське двокласне училища, 2 школи грамоти, 3 церк.-парафіял. школи. 1905 про­йшли анти­уряд. заворуше­н­ня, для придуше­н­ня яких був направлений карал. загін. На 1897 у Г. — 9486 жит., на 1910 — 10 330. На поч. 20 ст. тут працювали 2 лісопил. заводи, маслозавод, 2 вальцьові млини, 2 олійні з просорушками, цегел. завод. Напередодні більшов. пере­вороту 1917 у Г. діяло 5 початк. шкіл (16 учителів та 8 священ­нослужителів); мед. допомогу надавав один земський лікар. У ході воєн. дій 1918–20 влада неоднораз. змінювалася. Градизчани потерпали від голодомору 1932–33. У 1923–62 — райцентр, від 1962 — у складі Глобин. р-ну. Під час нім.-фашист. окупації (13 вересня 1941 — 2 вересня 1943) гітлерівці влаштували в Г. табір для військовополонених, де загинуло бл. 15 тис. рад. воїнів, вивезли на примус. роботи до Німеч­чини 650 юнаків та дівчат. Від 1957 — смт. Працюють ремонтно-транс­порт­не під­приємство, 3 швей. комбінати, інкубаторно-птахівниче під­приємство, сортодослідна станція, риболовец. під­приємство «Прибій». У Г. — г-зія, 2 заг.-осв. школи, муз. школа, спец­школа-інтернат, 3 дитсадки; дит. табір від­починку; рай. лікарня та тубдиспансер; 2 Будинки культури з кіно­установками, 3 б-ки, Градиз. нар. істор.-крає­знавчий музей; 3 парки, від­діл. 4-х банків. Видатні уродженці: д-ри н. лікар-гігієніст В. Акименко, математик В. Лагно, фахівці у галузі гідравліки та гідротехніки В. та О. (брати) Федорці, біо­лог Л. Шаповал; поет, журналіст М. Без­рутченко, прозаїк, пере­кладач, журналіст І. Білик; художники Г. Боня та І. Юхно; композитор, нар. арт. СРСР О. Білаш, нар. арт. УРСР А. Верменич; громад.-політ. діяч Б. Мартос. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед археол. памʼяток — сліди палеоліт. стоянки в ур­очищі Скакалка, курган. могильник доби бронзи, поселе­н­ня доби черняхів. культури.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю