Гранкін Павло Ерленович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гранкін Павло Ерленович

ГРА́НКІН Павло Ерленович (27. 12. 1960, Львів) – графік і мистецтвознавець. Освіта середня. Працював інж. Ін-ту «Укрзахідпроектреставрація» (1993–95); ред. ж. «Будуємо інакше» (1999– 2001); 2002–05 – ред. львів. часопису «Галицька брама». Автор статей з питань арх-ри та образотвор. мист-ва Зх. України 19–20 ст. Видав кн. «Львівська залізниця: Минуле і сучасність» (Л., 1996, співавт.), дослідж. «Історія львівської каналізації» (Л., 2001). Створив серію графіч. видів Львова, пам’яток культури ін. регіонів Зх. України (1987–2003, понад 100 чорно-білих рисунків). Ілюстрував часопис «Галицька брама» (від 1996) і путівник «Львів» (Л., 1999). Персон. виставка – у Вроцлаві (Польща, 1999). Твор. стиль відзначається увагою до деталей, оригін. ракурсами, поет. настроєм. Твори зберігаються у відділі мист-в ЛНБ, Музеї історії релігії у Львові.

Тв.: графіка – «На Замарстинівському цвинтарі» (1989), «Костел св. Войцеха» (1995), «Вілла Ґ. Запольської» (1996), «Міський оборонний мур у Жовкві», «Мотив з парку Залізна Вода», «Руїни Високого Замку», «Вілла на вул. П. Карманського» (усі – 1997), «Синагога на вул. Міхновських», «Залишки давньої забудови Личакова», «Порохова вежа у Львові» (усі – 1998), «Химера», «Церква на вул. М. Залізняка», «Музей І. Труша» (усі – 1999), «Успенська церква» (2000).

Ю. О. Бірюльов

Стаття оновлена: 2006