Графіт - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Графіт

ГРАФІ́Т (нім. Graphit, від грец. γράϕω – пишу) – мінерал класу самородних неметалів, поліморфний різновид вуглецю зі структурою верствуватого типу. Жирний на дотик, дуже м’який. Має високі електропровідність (1000–1400 Ом м2/м), теплопровідність та вогнетривкість (т-ра плавлення 3850 ± 50 °С), низький коефіцієнт тертя, високу хім. інертність. За структурою розрізняють лускуватий, щільнокристаліч. і прихованокристаліч. («аморфний») Г. Утворюється при кристалізації з магми, регіон. метаморфізмі осадоч. порід, збагачених органіч. речовинами, зокрема й кам’яним вугіллям, при контактовому метаморфізмі карбонат. порід, а також при пневматоліто-гідротермал. процесах. Україна володiє великими родовищами Г., переважно кристалiч. лускуватого, який є найцiннішим. Родовища такого Г. характернi для докембрiй. метаморф. порiд і поширені в межах УЩ. Вони утворюють Укр. графітоносну провінцію, до якої входять 4 графітоносні р-ни: Бердичів., Побуз., Криворіз. та Приазовський. Відомі понад 100 родовищ і рудопроявів Г. У держ. балансі запасів корис. копалин України враховано 5 родовищ: Заваллів., Балахів., Петрівське – у Кіровогр., Троїц. – у Запоріз., Маріупол. – у Донец. обл. Графіт. концентрат, одержуваний шляхом збагачення руд, використовують в електротех., металург., хім. та ін. галузях пром-сті для вироб-ва вогнетрив. матеріалів і виробів, мастил для машин, фарб, олівців тощо.

Л. В. Бочай, Л. С. Галецький

Стаття оновлена: 2006