ГРЕ́КІВ Олександр Петрович (24. 11. 1875, с. Сопич Глухів. пов. Черніг. губ., нині Глухів. р-ну Сум. обл. — 02. 12. 1958, Ві­день) — військовий діяч. Закін. Моск. університет (1897), Моск. військ. училище (1899), Микол. академію Ген­штабу в С.-Петербурзі (1905). Брав участь у рос.-япон. війні 1904–05. Був старшим адʼютантом штабів 2-ї гренадер. дивізії у Москві та 1-ї гвардій. дивізії у С.-Петербурзі, пом. старшого адʼютанта штабу С.-Петербур. військ. округу. Під час 1-ї світової війни — на Пд.-Зх. фронті: нач­штабу 74-ї піхот. дивізії; від 1915 — генерал-майор, командир полку 1-ї гвардій. дивізії, нач­штабу 6-го армій. корпусу. У листопаді 1917 прибув до Києва і був при­знач. командиром 2-ї Сердюцької дивізії Армії УНР. В січні 1918 — нач­штабу Київ. військ. округу. Надавав допомогу Є. Коновальцю у формуван­ні Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців. Після геть­ман. пере­вороту очолював таємну антигеть­ман. організацію укр. старшин. У жовтні 1918 при­знач. геть­маном нач. Гол. штабу, однак пере­йшов на бік Директорії і став командувачем укр. Пд. фронту. Від січня 1919 — військ. міністр УНР, наказний отаман. Очолював укр. делегацію на пере­говорах із пред­ставниками Антанти про на­да­н­ня військ. допомоги Директорії у боротьбі проти більшовиків. Від червня 1919 — командувач УГА, на чолі якої організував і провів Чортківську офензиву. Після від­ступу УГА за Збруч у липні 1919 ви­їхав до Румунії. Від 1920 проживав у Відні. У 1922 ві­ді­йшов від актив. політ. діяльності. Під час 2-ї світової війни спів­працював з ОУН. У серпні 1948 заарешт. рад. контр­розвідкою, у липні 1949 за звинуваче­н­нями в участі у антирад. організаціях і актив. антирад. діяльності засудж. до 25-ти р. таборів. Покара­н­ня від­бував у Сибіру. 1956 звільнений, повернувся до Відня.