ГРЕ́ЦІЯ, Грецька Республіка (Ελλάδα (Ἑλλάς), Ἑλληνικὴ Δημοκρατία) — держава в Пів­ден­ній Європі. За­ймає пів­ден­ну частину Балканського пів­острова і значну кількість островів (близько 3 тисяч). Найбільші з них — Крит, Евбея, Родос, Ікарія, Лемнос, Лесбос, Самос, Кефалінія, Лефкас, Тасос, острови Пів­нічної та Пів­ден­ної Споради, острови Кіклади. На Заході омивається Іонічним, на Пів­дні — Серед­земним та Критським, на Сході — Егейським морями. На Пів­нічному Заході межує з Албанією, на Пів­ночі — з Македонією і Болгарією, на Пів­нічному Сході — з Туреч­чиною. Площа 131,9 км2. Населе­н­ня 10,7 млн осіб (2004): греків — 95,5 %, македонців — 1,5 %, турків — 0,9 %, албанців — 0,6 %, проживають також вірмени, валахи. Протягом остан­ніх років Греція прийняла кілька хвиль міграції. Сукупна кількість мі­грантів сягає близько 10 % населе­н­ня і дорівнює 950 тис. осіб (половину складають нелегальні мі­гранти). Кількісно найбільші групи мі­грантів, які мешкають в Греції, походять із Албанії, Румунії, Болгарії, Паки­стану, Росії, Польщі, Єгипту, України, значна кількість серед них — греки. Державна мова — ново­грецька. Більшість греків (98 %) ви­знає себе православними християнами і члени Грецької (Ел­ладської) Православної Церкви. Також є католики (0,4 %), проте­станти (0,1 %). У Фракії мешкає єдина офіційно ви­знана 1923 турецька мусульманська меншина (1,3 %). Столиця — Афіни (понад 5 млн осіб). Найбільші міста: Салоніки, Патра, Іракліон, Ларіса. Адміністративно-територіальний поділ — 51 ном (префектура), які обʼ­єд­нуються в 13 адміністративних ра­йонів, що від­повід­ають 10-ти історико-гео­графічним ра­йонам (Великі Афіни, Епір, Фес­салія, Іонічні острови, Центральна Греція, Пелопон­нес, Македонія, Фракія, острови Егейського моря, острів Крит). Особливою адміністративною одиницею є район Святої гори (Афон). Номи поділяють на 174 єпархії (провінції), які, в свою чергу, роз­поділяють на 130 димів (муніципалітетів) та 901 кінотіту (общину). Державні устрій — парламентська республіка. Глава держави — президент (від 2005 — К. Папуліас). Законодавча ініціатива належить однопалатному парламенту і президентові, викона­вча — урядові, очолюваному премʼєр-міні­стром, та президенту. Головні політичні партії: «Нова Демократія», Все­грецький соціалістичний рух, Комуністична партія Греції, Коаліція лівих і про­гресивних сил. Нинішня Кабінет Міністрів сформовано правлячою партією «Нова Демократія». Грецька армія (2005): 119 тис. — по­стійна служба, 365 тис. — мобілізаційний потенціал. Військово-повітряні бази: Андравіда, Араксос, Ларіса, Неа-Анхіалос, Суда, Танаґра; військово-морські бази: Саламін, Суда, Патра, Салоніки, Мітіліні (острів Лесбос). Грошова одиниця — євро (до 2001 — грецька драхма).

Історична довід­ка

Європейська цивілізація бере свій початок з Давньої Греції. У 3-му тисячоліт­ті до нашої ери тут існувала досить роз­винена культура, що поділялася на критську (мінойську) та пелопон­неську (мікенську). Критська культура домінувала майже 1,5 тис. років, доки в 1500 до нашої ери першість не пере­йшла до мікенської. У 3 тисячоліт­ті до нашої ери у материкову Грецію вторгнулися прото­грецькі племена ахейців, еолійців, іонійців. Про занепад мікенського світу оповід­ають «Іліада» (Троянська війна) і «Одіс­сея» Гомера. Перші держави ахейців (Кнос, Фест, Мікени, Тірінф, Пілос) утворилися на початку 2 тисячолі­т­тя до нашої ери в епоху бронзи. Вторгне­н­ня дорійців (близько 1200 до нашої ери) викликало роз­пад держав і поновле­н­ня родових від­носин. До 9 ст. до нашої ери Грецію заселяли: Пів­ніч — еолійці, центральну частину — ахейці, Пелопон­нес — дорійці, Ат­тику, острови і малоазійське узбереж­жя — іонійці. Цей час (12–8 ст. до нашої ери) прийнято називати періодом «темних століть». Близько 800–500 до нашої ери (так званий архаїчний період) формувалися поліси (міста-держави), най­значнішими з яких були Афіни, Корінф, Спарта в материковій Греції, Мілет і Ефес на малоазійському узбереж­жі; виник грецький алфавіт, зʼявилися перші літературні твори (зокрема й поеми Гомера); від­булося зміцне­н­ня культурної спільності греків — роз­виток літератури, філософії і науки. Внаслідок колонізації, яка роз­почалася у 8 ст. до нашої ери, греки заселили узбереж­жя Серед­земного і Чорного морів, зокрема й на території сучасної України створили міста-держави Пантікапей (у межах сучасного міста Керч Автономної Республіки Крим), Херсонес Таврійський (по­близу Севастополя), Ольвія (у пониз­зі річки Гіпаніс, нині Пів­ден­ний Буг), Керкінітида (у межах сучасного міста Євпаторія Автономної Республіки Крим), Феодосія (нині місто Автономної Республіки Крим) та інші (див. Греки). Влада була демократична (Афіни), олігархічна (Спарта) або тиранічна і часто пере­ходила від однієї до іншої форми. Роки правлі­н­ня Перікла (443– 429 до нашої ери) — час найвищої могутності Афін, найбільшої демократизації політичного устрою і роз­квіту культури. 5 ст. — 338 до нашої ери — класичний період Давньої Греції. Тоді від­бувся найвищий роз­квіт полісів, повʼязаний із пере­могою греків у греко-перських війнах (500–449 до нашої ери). Боротьба між Афінами і Спартою за гегемонію у Греції при­звела до Пелопон­неської війни (431–404 до нашої ери), що закінчилась поразкою Афін. Послабле­н­ня Греції викори­став володар Македонії Філіпп ІІ (382– 336 до нашої ери). Після пере­моги під Херонеєю (338 до нашої ери) над коаліцією грецьких міст Давня Греція вві­йшла до складу Македонської держави. За часів Александра ІІІ Великого (356–323 до нашої ери), сина Філіп­па ІІ, закінчився класичний період. Його завоюва­н­ня при­звели до пере­міще­н­ня центрів культури, які за доби ел­лінізму (323–30 до нашої ери) пере­бували пере­важно на Сході; лише Афіни зберегли значе­н­ня наукового і мистецького центру. У період ел­лінізму у Греції пере­важали держави та союзи військового типу (Македонія, Ахейський та Етолійський союзи). Після 146 до нашої ери Греція пере­бувала під владою Риму. Від 395 нашої ери — частина Візантійської імперії. 1453 Візантійську імперію остаточно під­корила Османська імперія, і Греція уві­йшла до її складу. 

Панува­н­ня Османської імперії тривало до 1821, коли Греція роз­почала національно-визвольну боротьбу (революцію). 25 березня архі­єпис­коп Германос в Ахайї благословив прапор революції (нині національне свято). Грецький визвольний рух тривав до 1828, офіційно від­повід­ний документ про на­да­н­ня незалежності Греції під­писаний 1830. Гарантами ви­ступили Велика Британія, Франція та Росія. Після вбивства першого правителя І. Каподістрії 1831 та за активного сприя­н­ня західних держав у країні встановлена 1832 монархія (перший король — другий син баварського короля Людвіга І Фрідріх Отон І). 1862 Отона І скинуто, і на грецький престол сів другий король — данчанин Георгій І. 1895 від­булося пов­ста­н­ня на острові Крит проти османських заво­йовників, 1898 на ньому європейськими силами за­проваджена посада верховного пред­ставника, тоді як обʼ­єд­на­н­ня з Грецією від­булося лише 1913. На початку 20 ст. Греція брала участь у Балканських війнах (1912–13), в результаті яких збільшила свою територію, та у 1-й світовій війні (на боці Антанти). 1923 мало місце сумнозвісне «пере­селе­н­ня народів», коли Туреч­чина прийняла до себе близько 400 тис. турків, які мешкали на території Греції, і в свою чергу змусила 1,3 млн греків, які жили у Малій Азії, повернутися у Грецію. 

Після 1-ї світової війни в країні виник сильний антимонархічний рух, і 1924 вона проголошена республікою (премʼєр-міністр Е. Венізелос), однак вже 1935 монархія ре­ставрована. 1936 встановлена військова диктатура генерала І. Метаксаса. У жовтні 1940 до країни вторглися італійські війська, які протягом місяця були витіснені. У квітні 1941 на Грецію здійснила напад Німеч­чина та згодом її окупувала. На території країни діяв Рух Опору (Національний визвольний фронт; утворений 27 вересня 1941). Протягом 2-ї світової війни Греція втратила 687 тис. своїх громадян. На­прикінці жовтня 1944 Народно-визвольна армія визволила всю материкову частину Греції. Не­зважаючи на виявлений під час війни героїзм та успіхи у військових операціях, Національний визвольний фронт роз­пався на два ворожі табори, що боролися між собою за право контролю над повоєн­ною Грецією. Коли для всієї Європи завершилася війна, країна поринула у громадянську війну, яка завершилася 1949. У 1947 після плебісциту на трон повернувся король. 1967 у результаті військового пере­вороту до влади в країні при­йшла військова хунта — «чорні полковники». У липні 1974 хунта від­сторонена від влади після не­вдалої спроби урядового пере­вороту на Кіпрі з метою обʼ­єд­на­н­ня з Грецією. У грудні того ж року організовано референдум, що ставив за мету по­вторну ре­ставрацію монархії, однак результати були негативними. Нова республіканська кон­ституція прийнята 1975, у 1986 до неї внесено кілька поправок щодо повноважень глави держави. Греція — член ООН, ЄС, МВФ, Ради Європи, ОБСЄ, Організації Чорноморського економічного спів­робітництва (ОЧЕС), НАТО.

Природні умови

Територія країни гориста (близько 4/5 території — середньовисотні гори), берегова лінія з великою кількістю заток, проток і бухт. Для рельєфу характерне по­єд­на­н­ня рівнин і гір. Най­значніший гірський масив — Піндос. Найвища точка Греції — гора Олімп (2917 м над рівнем моря). Центральна Греція — найбільш населений регіон. На Сході роз­ташований історичний центр країни — Ат­тика. Най­просторіші долини Греції лежать на Пів­ночі, в Македонії. Пелопон­нес — гористий пів­ден­ний пів­острів, від­ділений від центральної Греції вузьким Істмійським пере­шийком. Острови гористі, їхня краса і історичні памʼятки ваблять чимало туристів. Клімат країни субтропічний серед­земноморський. У долинах літо жарке і сухе, зима — дощова. Морози вкрай рідкі, однак вершини гір взимку покриті снігом. Середньорічна температура в Афінах близько +17 °С. Найхолодніший місяць — січень (+0,6 °С), найжаркіший — липень (+37 °С). Опадів на рік від 400 мм на рівнинах до 1500 мм у горах. Основні ріки: Нестос, Стрімон, Акс­йос, Альякмон, Ара­хтос, Ахелоос, Пінь­йос, Евінос, Кіфісос, Алфіос. Озера: Преспа, Волві. Під лісами та чагарниками зайнято близько 44 % території. Рослин­ність різноманітна і змінюється залежно від висоти над рівнем моря. Від прибережних ра­йонів до висоти близько 460 м над рівнем моря поширені маслинове дерево, апельсин, фінікова пальма, гранат, фіга, бавовна, тютюн. Вище ростуть здебільшого хвойні ліси. Національні парки: Парнас­сос, Вікос-Аоос, Піндос, Олімпос, Преспес. Серед пред­ставників фауни зу­стрічаються дикий кабан, європейський ведмідь, рись, шакал, олень, лисиця, сарна, куниця, серед птахів — яструб, пелікан, фазан, лелека, бусол, горлиця.

Економічний роз­виток

Греція — індустріально-аграрна країна із середнім рівнем роз­витку. Доля промисловості у Валовому внутрішньому продукті 21,3 %, сільського господарства — 14,2 %. Валовий національний продукт на одну особу складає 12,017 тис. дол. США. Провід­ні галузі промисловості: харчова, текс­тильна, хімічна, нафтопереробна, гірничодобувна, деревооб­робна, цементна, чорна і кольорова металургія; провід­ними також є виноробство, целюлозно-паперова, швейна, шкіряна промисловості та виробництво меблів. Інтенсивно роз­виваються електротехніка та енергетика, деякі види машинобудува­н­ня, виробництво будівельних матеріалів. Військова промисловість виробляє окремі види військ.-технічного озброє­н­ня. У Г. добувають лігніти, боксити, залізонікелеві руди, магнезит, мармур. Бл. 200 іноз. і місц. компаній за­ймають панівне положе­н­ня у промисловості і отримують понад 50 % прибутків. В економіці країни значна частка держ. монополіст. капіталу (держ. є залізничний транс­порт та авіакомпанія «Олімпіакі»). У промисловості зайнято понад 31 % з 3,2 млн праце­здатного населе­н­ня країни. Більше половини ВНП дає невиробнича сфера економіки. Гол. галуз­зю с. господарства є рослин­ництво (понад 65 % від всієї с.-г. продукції). Площа оброблюваних земель бл. 30 % території країни. Орні землі складають 2,14 млн га, з них 1,0 млн га зрошується; бл. 1,1 млн га за­ймають вино­градники, маслин­ні плантації та сади. Роз­винуті субтропічне плодівництво та вино­градарство; рибальство; у тварин­ництві — роз­веде­н­ня овець та кіз. Вирощують зернові (пшениця, ячмінь, кукурудза, рис) і технічні (цукр. буряки, тютюн, маслини, бавовник) культури. Г. повністю забезпечує свої потреби в зерні, рослин. жирі, овочах, фруктах, молоці. Бл. 60 % внутрішніх вантажних та пасажирських пере­везень здійснюється автотранс­портом. 

Загальна довжина шосейних доріг бл. 42 тис. км, з них 25 тис. км — з твердим покри­т­тям. Довжина залізнич. колії 2,5 тис. км (914 км — вузькоколійка). Функціонує 40 аеропортів, з яких 15 — між­нар. Серед найбільших аеропортів — «Елефтеріос Венізелос» (Афіни) та «Македонія» (Салоніки). Досить стабільними є показники мор. торг. флоту (одного з найбільших у світі) та турист. бізнесу (бл. 10 млн осіб на рік). Валютні надходже­н­ня від торг. судноплавства складають бл. 1,5 млрд дол. США. Гол. мор. порти: Пірей, Салоніки, Патра, Волос, Елефсіс, Керкіра. Тон­наж мор. торг. флоту понад 30,5 млн т дедвейта. 

Г. екс­портує тютюн, цитрусові, вино­град, товари харчової промисловості, швейні та текс­тил. вироби, нафто­продукти, мінерал. сировину, імпортує нафту, машини і обладна­н­ня, хім. товари, лісоматеріали. Уряд проводить власну інвестиц. політику та кредитує проекти країн Балкан. регіону, який є стратегічно важливим для екс­порту і роз­міще­н­ня грец. капіталу, зокрема й з метою контролю над системами транс­портува­н­ня нафти і газу від виробника до європ. держав. Осн. зовн.-торг. партнери: країни ЄС, США, Росія, Саудівська Аравія. Від 2001 Г. — учасник зони «євро».

Культурне життя

Особливою популярністю серед туристів користуються Афіни, о-ви Крит, Родос, Санторіні, Міконос, Ділос, Кос та ін. Значна кількість паломників і туристів від­відують Святу гору, що на п-ові Халкідікі. Більшість музеїв Г. мають колекції античних екс­понатів. Серед найві­доміших — Нац. археол. музей, візант. музей, музей Акрополя в Афінах. Археол. музей у м. Олімпія має найбільшу в світі колекцію давньогрец. екс­понатів; археол. музей у м. Кандія (о-в Крит) містить значну колекцію предметів мистецтва епохи Міной. цивілізації. Засл. славою користуються археол. та візант. музеї в Салоніках, а також Салонік. художня галерея. Нац. художня галерея, музей О. Сутсоса і музей Бенакі в Афінах містять екс­понати пізніших епох. Серед ін. знач. памʼяток — Акрополь та Агора в Афінах, старі міста в Салоніках та Ксанті; Метеори, Містра, Дельфи, Епідавр зі знаменитим театром та святилищем Асклепія (Ескулапа), Корінф, Мікени, Марафон, в якому стартують щорічні між­народні змага­н­ня з марафон. бігу, Олімпія, де запалюється олімп. вогонь (Г. — батьківщина олімп. ігор), священ­не місце давніх македонців — Діон; Пелла та Верґіна, з якими повʼязане існува­н­ня Македон. царства. У Родосі — палац Великих магістрів лицарів ордену св. Іоана Єрусалимського, при вході в бухту давнього міста знаходилася статуя Колоса Родоського (одне із чудес давнього світу). На Криті — руїни м. Кнос, де, згідно з легендою, у знаменитому лабіринті жив Мінотавр. У Салоніках — чимало будівель архаїч. та візант. епохи: арка Галерія, собор св. Димитрія Солунського, собор св. Софії, ротонда св. Георгія з мозаїч. іконами, церква Богородиці Нерукотворної, Біла (Кривава) башта. Салоніки, Верґіна та Східномакедонський Філіп­пес — міста, які тісно повʼязані з проповід­ниц. діяльністю апостола Павла.

Найбільшими центрами культур. життя Г. є Афіни і Салоніки. Щорічно проводяться пре­стижні між­нар. культурно-мист. конкурси та фестивалі: Афінський — у древньому театрі Ірода Ат­тика побл. під­ніж­жя Акрополя, Епідаврський — в однойм. антич. театрі з унікал. акустикою, ім. М. Калас — в Афінах, карнавали — у Патрі, Ксанті та ін. містах. Провід­ні театри Г. активно використовують багату театрал. спадщину Давньої Г., де зародилися європ. поезія та драматургія. Кожні 2 р. у Дельфах проводять всесвітні фестивалі антич. творчості. Ві­домими за межами Г. митцями та діячами культури є спів­ачка М. Калас, композитори М. Теодоракіс, М. Хатзідакіс, С. Ксархакос, актриса та держ. діяч М. Меркурі, лауреати Нобелів. премії поети Й. Сеферіс та О. Елітіс, письмен­ники Н. Казандзакіс, С. Мірівіліс, Д. Соломос, А. Пападіамандіс.

Вплив давньо­грецької мови на культурний роз­виток інших країн

На теренах сучасної Г. витворилася давньо­грецька мова, яка ві­діграла виняткову роль у роз­витку не лише ново­грецької, а й європ. науки й культури. Вона вплинула на формува­н­ня літ. лат. мови й сучас. європ. мов. На основі давньо­грецького письма створено латинський алфавіт і словʼянську кирилицю, від якої походять українські, білорус. та російський алфавіти. Давньо­грецьку мову в 16–18 ст. на сх.-словʼян. землях, зокрема в Україні, викладали в Київ. академії, Львів. університеті та ін. навч. закладах (брати Зизанії, К. Ставровецький, М. Смотрицький, З. Копистенський та ін.). Зразками для перших під­ручників були грецькі. До грец. тематики в укр. літературі зверталися М. Костомаров, Я. Щоголів, М. Рильський, Л. Первомайський. Масово пере­клади творів новогрец. літ-ри зʼявилися після 2-ї світової війни. Окремі твори грец. літ-ри пере­клали І. Драч, Н. Клименко, В. Коротич, О. Пономарів, А. Содомора, А. Чердаклі. Досліджен­ню грец. літ-ри присвячено низку статей і книг А. Білецького та Т. Чернишової. Деякі твори Т. Шевченка пере­клали Р. Бумі-Папа, М. Дімакіс, Н. Панас, К. Пападакіс, Я. Ріцос, І. Сімопулос. Е. Алексіу на­друкувала низку статей про творчість Т. Шевченка. Пере­кладач творів Лесі Українки — С. Мавроїді-Пападакі, І. Франка — Я. Гуделіс, Я. Ріцос.

Звʼязки з Україною

Укр.-грец. екон., культурні від­носини мають давню історію. Перші греки (купці) на території України зʼявилися на поч. 7 ст. до н. е. Від берегів Чорного моря по річках Пд. України грец. товари (кераміка, зброя, метал. прикраси, олія, вино) роз­ходилися вглиб суходолу. З Причорноморʼя грец. купці вивозили збіж­жя, рабів, рибу, шкіру, хутро. Після хреще­н­ня 988 київ. князем Володимиром Великим Київ. Русі від­носини по­жвавилися й поширилися на церк., наук., літ., мист. та ін. ділянки. На­прикінці 16–17 ст. від­бувся процес осі­да­н­ня грец. купців у Львові, Камʼянці-Подільському (нині Хмельн. обл.) та ін. містах. Греки брали участь у діяльності брат. шкіл, які мали характер грецько-словʼянських. Ви­значну роль у від­роджен­ні укр. культур. і церк. життя (тиск з боку катол. Польщі) ві­діграли архі­єпис­коп Арсеній, вчений Кирило Лукаріс, протосинкел Никифор, царгород. патріарх Ієремія. Щороку десятки ченців з Афона при­їздили за пожертвами у Сх. Європу, зокрема й в Україну, де вони часто ви­ступали як дорадники в церк. справах (Діонисій Палеолог, Мосхопул). У 1620-х рр. Кирило Лукаріс, ставши патріархом, проводив пере­говори з козаками. Греки Астаматій, Данило Грек пере­бували в Україні на держ. службі. 1657 Б. Хмельницький надав групі грец. купців торг. привілей, що поклало початок річним ярмаркам у м-ку Ніжин (нині місто Черніг. обл.) і зумовило його під­несе­н­ня як комерц. осередку аж до поч. 19 ст., поки не були від­криті чорномор. порти. У Києві від 18 ст. до більшов. пере­вороту 1917 діяв Грец. Катеринин. монастир. Між діячами науки і культури кін. 18 ст. ви­значався грек архі­єпис­коп Никифор Теотокі, засн. Полтав. семінарії. На поч. 19 ст. торгівля в містах Маріуполь (нині Донец. обл.), Єлисавет­град (нині Кірово­град) та Миколаїв знаходилася здебільшого в руках греків. Особливо важлива роль належить Г. у роз­витку Одеси, яка на поч. 19 ст. деякий час була знач. осередком для діячів грец. нац.-держ. від­родже­н­ня. 1814 там було засн. грец. таємне товариство «Філікі Гетерія», яке очолили Н. Скуфас, А. Цакалов та Е. Ксантос (нац. герої Г.). 1820 керівником товариства був О. Іпсілантіс. За часів Директорії УНР у Г. було пред­ставництво УНР, очолюване Ф. Матушевським, після його смерті — М. Левицьким.

Г. ви­знала Україну як незалежну державу разом з ін. країнами ЄС 31 грудня 1991, а 15 січня 1992 в Афінах під­писано протокол «Про встановле­н­ня дипломатичних від­носин між Україною та Грецькою Республікою». Посольства Г. в Україні та України в Г. засн. 1993. Майже від­разу після від­кри­т­тя посольства у Києві Г. започаткувала діяльність своїх консульств в Одесі та Маріуполі. 2004 у Салоніках роз­почало свою роботу Ген. консульство України. Укр.-грец. від­носини є стабільними і роз­виваються по ви­східній. Між двома країнами створена належна договірно-правова база, яка містить такі важливі документи, як договір «Про дружбу і спів­робітництво» (1996), угоди «Про економічне, промислове та науково-технічне спів­робітництво» (1991), «Про спів­робітництво в галузі культури, освіти і науки» (1996), «Про спів­робітництво в галузі туризму» (1996), «Про між­народні автомобільні пере­везе­н­ня пасажирів і вантажів» (1996), «Про спів­робітництво у військовій сфері» (1997), «Про спів­робітництво у галузі сільського господарства» (1997), «Про морське торговельне судноплавство» (2000), «Про спів­робітництво у митній сфері» (2000), конвенція «Про уникне­н­ня по­двійного оподаткува­н­ня» (2000) та ін. Обсяги інвестицій із Г. в Україну станом на січень 2005 склали 14 млн 957 тис. дол. США. В Україні діє 71 під­приємство з участю грец. капіталу, з яких 38 — спільні. Найбільший обсяг грец. інвестицій спрямовано в будівництво, транс­порт та звʼязок, сферу оптової та роз­дріб. торгівлі, харч. пром-сть та пере­робку с.-г. продукції, фінанс. діяльність та послуги юрид. особам, виробництво деревини та виробів з деревини. Обсяги прямих укр. інвестицій в економіку Г. не­значні і складають 1,57 млн дол. США. Заг. товарообіг між двома країнами 2005 склав бл. 260 млн дол. США (1993 — 54 млн дол. США, 1997 — 205,1 млн дол. США). Основними товарними позиціями екс­порту з України до Г. є продукція суднобудівної промисловості та судноремонт; чорні метали та вироби з них, алюміній та вироби з нього, олійне насі­н­ня, добрива, продукти хімії, деревина та вироби з неї, обладна­н­ня тощо. Україна імпортує тютюн, устаткува­н­ня, ефірні олії, цитрусові, горіхи, нафто­продукти, барвники, пластмаси та вироби з них. Г. чутливо сприйняла трагедію на ЧАЕС. Її реакція на цю подію реалізувалася у на­дан­ні гуманітарної допомоги, по­стачан­ні ліків, при­йомі українських дітей для оздоровле­н­ня та від­починку, зокрема й по лінії Грецької Церкви, сприян­ні проведен­ню дослідницьких робіт. Г. висловила політичний намір і від­повід­но надає під­тримку стратегічній політиці щодо поверне­н­ня України до європейського дому. Під час головува­н­ня Г. в ЄС та за її активної під­тримки 1994 р. була укладена угода ЄС з Україною. Під час свого другого головува­н­ня в ЄС 2003 р. Г. надала під­тримку у питан­ні забезпече­н­ня участі України в Європейській конференції на рівні глав держав, яка від­булася в Афінах 17 квітня 2003 р. Г. під­тримала входже­н­ня України до Ради Європи, роз­цінюючи це як важливий фактор зміцне­н­ня демократії та без­пеки в Європі. Г. позитивно сприйняла пропозиції України щодо встановле­н­ня спеціального партнерства України з НАТО і спів­працює з Україною в рамках про­грами «Партнерство заради миру». У регіональному спів­робітництві спо­стерігається близькість позицій двох країн з широкого кола питань у рамках ОЧЕС, роз­робки та викона­н­ня спільних проєктів у таких галузях як транс­порт, охорона довкі­л­ля, банківська сфера, звʼязок. Інтенсивно роз­вивається спів­праця парламентаріїв у рамках Парламентської асамблеї Ради Європи, Між­парламентської православної асамблеї. Історичною подією стала успішна участь України у 28-х Олімпійських іграх (Афіни, 2004), яка сприяла зміцнен­ню позитивного іміджу нашої країни на землі Давньої Ел­лади та її популяризації як великої спортивної держави. Українські спортс­мени здобули 23 олімпійські нагороди, зокрема 9 золотих, 5 срібних і 9 бронзових медалей, та посіли 12-те м. у загальнокомандному заліку.

Українська громада становить бл. 6 % від загальної кількості ім­мі­грантів, які проживають у Г., і складається з пред­ставників усіх соціальних верств. Також значна кількість українських моряків працює по всьому світу на суднах грецьких судно­власників. Українська діаспора налічує бл. 20 тис. осіб (з урахува­н­ням тенденції остан­ніх років до зниже­н­ня кількості економічних мі­грантів з України) і складається здебільшого з мі­грантів побутового характеру. Пере­важна кількість мі­грантів з України сконцентрована в ра­йоні Ат­тіки та Центральної Г. (70 %). За­значені регіони заселяють здебільшого вихідці із Західної України, тоді як регіони Східної та Пів­ден­ної України більш чисельно пред­ставлені у Пів­нічній Г. У Г. засновано 4 грецько-українські товариства дружби, в Україні 1993 р. створено товариство «Україна–Г.». Від 1997 р. діє спів­робітництво між грецькою (Пірей) та українською (Київ) торгово-промисловими палатами. У Г. функціонують 3 товариства українців діаспори: «Українсько-грецька думка», «Український журавлиний край» і «Берегиня». Роз­виваються звʼязки між містами-по­братимами Афіни–Київ, Пірей–Одеса, Салоніки–Дні­пропетровськ, Кавала–Маріуполь, Яніна–Ніжин, Родос–Ялта; між Афінським та Київським, Салонікським та Одеським і Донецьким університетами, технологічним університетом Касторʼї та Маріупольським гуманітарним університетом. 2005 р. укладено угоду «Про спів­робітництво між державними університетами Києва та Салонік». У рамках спеціалізованих про­грам здійснюється спів­праця університетів Афін та Салонік з університетами Києва, Одеси, Львова, Донецька, Сімферополя. 2006 р. в рамках Днів України в Г. в Афінах від­крито монумент Т. Шевченку (45-й памʼятник Кобзарю, від­критий за кордоном).