Григоренко Грицько

ГРИГОРЕ́НКО Грицько (справж. — Судовщикова-Косач Олександра Євгенівна; березень 1867, м. Макарʼєв, нині Ко­стром. обл., РФ — 27. 04. 1924, Київ) — письмен­ниця, пере­кладачка і громадська діячка. Дружина М. Косача. Від 1868 з матірʼю жила в родині Драгоманових. Навч. на Вищих жін. курсах у Києві (від 1885). Входила до складу літ. гуртка «Плеяда молодих укр. літераторів» (1888–93) разом із Лесею Українкою, В. Самійленком, М. Косачем. 1893 разом з чоловіком пере­їхала до м. Юрʼєв (нині Тарту, Естонія), 1901 — до Харкова; від 1903, після його смерті, — у Києві, де працювала в суді, брала активну участь у громад. і літ. житті. Жила в Олени Пчілки у м. Гадяч (нині Полтав. обл., 1915–16), Могилів-Подільський (нині Вінн. обл., 1917–23). Дебютувала поезією рос. та укр. мовами, згодом писала оповіда­н­ня (пере­важно), пʼєси; пере­кладала з франц., англ., швед. мов. Друкувалася у ж. «Киевская старина», «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», альманахах «Дубове листя» (1903), «На вічну памʼять Котляревському» (1904; обидва — Київ). Реаліст. оповіда­н­ня з нар. життя склали її першу кн. «Наши люды на сели» (Юрьєвъ, 1898), яку прихильно зу­стріли Леся Українка та І. Франко. Твори Г. не вирізняються худож. довершеністю, але зображені малюнки «схоплені просто з натури» (І. Франко «Зі­бра­н­ня творів: У 50 т.», т. 33, К., 1982). С. Єфремов від­значав у них «від­сутність пориван­нів до чогось вищого, до якоїсь ідеальної мети»; вони показували «життя, прикуте до землі» (С. Єфремов «Історія українського письменства», К., 1917). Письмен­ниця показала, як злидні й без­земе­л­ля гнали селян на заробітки в місто («Смерди») або на чужину, в Сибір («Пере­сельці»). Події кін. 19 — поч. 20 ст., на­строї сільс. бідноти змалювала в оповіда­н­нях «Чи по правді?», «Людям» та ін. Твори від­значаються ідейно-темат. багатством, лаконізмом, нарисовістю й на­строєвістю письма (цикл «Нариси», 1907). Писала для дітей: зб. оповідань «Дітки» (Катеринослав, 1918; з присвятою Олені Пчілці), пʼєси «Яблука» (1918), «Дімин сон» (Х., 1930) та ін. Ві­домі її психол. драми «Батько», «Туга» (не закінчена), пʼєса «Другая женщина», інсценізації романів «Напередодні» І. Тургенєва та «Пригоди Арістіда Пюхоля» Дж. Локка. 1980 від­найдено рукопис спогадів Г. «Хаос», частково опубл. у ж. «Слово і час» (1997, № 2). Пере­клала франц. мовою пʼєсу «Одруже­н­ня» М. Гоголя.

Тв.: Твори. Т. 1. К., 1918; Твори. Т. 1–2. Х., 1930; Ви­брані твори. К., 1959; (Вірші) // Тридцять укр. поетес. К., 1968; Оповіда­н­ня. К., 1988.

Літ.: Грінченко Б. Грицько Григоренко. Наші люди на селі // ЛНВ. 1899. Т. 8–9; Грушевський О. З сучасної української літератури: Начерки і характеристики. Ч. 1. Українські повістярі другої половини ХІХ ст. К., 1918; Жук Н. Грицько Григоренко // РЛ. 1958. № 1; Погрібний А. Життя, саме життя! (До 100-річчя від дня народж. Грицька Григоренка) // ЛУ. 1967, 17 берез.; Гуляк А. З бе­зо­дні народного горя: Штрихи до порт­рета Грицька Григоренка // УМЛШ. 1990. № 6; Мірошниченко Л. «Вірити в жінку як людину...» // СіЧ. 1997. № 2; Ротач П. Колоски з літературної ниви. П., 1999.

П. П. Ротач

Завантажити статтю