Григоренко Петро Григорович

Визначення і загальна характеристика

ГРИГОРЕ́НКО Петро Григорович (16. 10. 1907, с. Борисівка, нині Примор. р-ну Запоріз. обл. — 21. 02. 1987, Нью-Йорк, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі) — військовик, правозахисник. Генерал-майор (1959). Учасник 2-ї світової війни, бо­йові нагороди. Закін. робітфак (1928), у 1931 обраний чл. ЦК комсомолу УРСР. Після 2-х курсів Харків. технол. ін­ституту за мобілізацією ЦК ВКП(б) пере­ведений до Військ.-інж. академії ім. В. Куйбишева, яку закін. 1934. У 1937–39 — слухач Академії Ген­штабу (Москва). 1939 брав участь у боях на р. Халхін-Голл; до 1943 служив у штабі Далеко­схід. фронту. 1945–61 викладав у Військ. академії ім. Фрунзе (Москва), заснував і очолював каф. кібернетики. Автор 80-ти праць, пере­важно засекречених. 7 вересня 1961 ви­ступив на райпартконференції з попередже­н­ням про можливість від­новле­н­ня культу особи, 1962–64 зі значним пониже­н­ням у посаді служив на Далекому Сході. Восени 1963 заснував Спілку боротьби за від­родже­н­ня ленінізму. 10 лютого 1964 заарешт., 25 серпня 1964 роз­жалуваний у солдати, виключений з КПРС, упродовж року утримувався в спец. псих. лікарні системи МВС. Після звільне­н­ня працював вантажником, двірником. Став активним правозахисником, критикував політику рад. уряду, КПРС, КДБ, засудив введе­н­ня рад. військ до Чехословач­чини, під­писав декларацію Укр. Гельсин. групи (1976), пред­ставляв її інтереси в Москві. У травні 1969 ви­ступив у Ташкенті як громад. захисник на процесі групи кримськотатар. патріотів і був заарешт., ви­знаний психічно хворим, до 1974 пере­бував у тюрмах та спецлікарнях. Звільнений завдяки опублік. за кордоном результатам незалеж. заочної психіатр. екс­пертизи С. Глузмана та протестам світової громадськості. Брав участь у заснуван­ні Моск. Гельсин. групи. На­прикінці 1977 йому до­зволили ви­їхати на лікува­н­ня за кордон і по­збавили рад. громадянства. Г. активно ви­ступав на прес-конференціях, опублікував кілька книжок правозахисного спрямува­н­ня, спів­працював з укр. діаспорою, під­тримував укр. правозахисний і незалежницький рух. 1990 у Москві засн. фонд ім. Г. для офіцерів армії, МВС та КДБ, які за­знали політ. пере­слідувань, за­проваджено медаль його імені. Нагородж. орденом «За мужність» 1-го ступеня (1997, посмертно). У Києві та містах АР Крим імʼям Г. на­звано вулиці, у Сімферополі йому встановлено памʼятник (1999). Памʼяті Г. присвяч. д/ф «Екс­пертиза: страта божеві­л­лям» (1999, реж. М. Мащенко, студія «Контакт»).

Пр.: Genickschuß: Die Rote Armee am 22. Juni 1941. Wien, 1969 (спів­автор); Der Sowjetische Zusammenbruch 1941. Frankfurt am Main, 1969; Мысли сумасшедшего: Избр. письма и вы­ступления. Амстердам, 1973; Наши будни, или Рас­сказ о том, как фабрикуются уголовные дела на советских граж­дан, вы­ступающих в защиту прав человека. Б. м., 1978; В подполье можно встретить только крыс. Нью-Йорк, 1981; Memoirs. London, 1983; Спогади. Детройт, 1984; Воспоминания // Звезда. 1990. № 1–12.

Літ.: О. Ж. Сторінками одного життя // Сучасність. 1982. № 1/2; Світлична Н. П. Г. Григоренко: Некролог // Там само. 1987. № 4; Листува­н­ня з П. Г. Григоренком [В. Марченка, О. Мешко, В. Стуса] // Там само; Орлова Л., Копелев Л. Генерал // Огонек. 1990. № 50; Стешенкова Г. Генерал Григоренко і радянська психіатрія // ЛУ. 1991, 26 груд.; Джамільов М. Петро Григоренко та кримсько-татарський національний рух // Політол. чита­н­ня. 1994. № 4; Алещенко В. Обречен­ный говорить правду // ЗН. 1997, 25 окт.; Алтунян Г. Петро Григоренко — генерал свободы // Час/Time. 1997, 22 жовт.; Шкрабʼюк П. Попід золоті ворота. Л., 1997; Мельник М. Політичні концепції генерала Григоренка і резолюції УККА // Укр. про­блеми: Зб. ст. і коментарів. К., 1999; Латанський О. Памʼятник бунтівному генералові // ЛУ. 1999, 24 черв.; Вос­кобійник М. Чи треба від­ректися від Л. Плюща і П. Григоренка? [1979] // Наша боротьба та наші позиції: Зб. мат. партії УРДП–УДРП в діаспорі. Арлінґтон Хайтс; Х., 2005. Т. 2.

А. І. Коротенко, Г. П. Герасимова

Завантажити статтю