Григор’єв Микола Олександрович

ГРИГО́РʼЄВ Микола Олександрович (1888 — 27. 07. 1919, с. Сентове Херсон. губ., нині с. Родниківка Олександрів. р-ну Кіровогр. обл.) — отаман. Брав участь у рос.-япон. війні 1904–05, працював акциз. чиновником у м. Олександрія (нині Кіровогр. обл.). Під час 1-ї світової війни — прапорщик, штабс-капітан рос. армії. У 1917 сформував і очолив укр. ударний полк, який під­порядкував С. Петлюрі. Незадоволений тим, що остан­ній не досить високо оцінив його військ. здібності, взяв участь у геть­ман. пере­вороті, за що П. Скоропадський присвоїв йому зва­н­ня полковника. Однак враховуючи незадоволе­н­ня селян аграр. політикою геть­мана, незабаром від­новив звʼязки з С. Петлюрою і роз­почав організацію пов­станських загонів на Херсонщині. Декілька успішних боїв проти нім. військ. принесли йому славу визволителя і захисника селян. За словами Г., на поч. 1919 він командував 117-ма загонами, що налічували бл. 20 тис. бійців. До його штабу входили ліві есери й боротьбисти, які під­тримували рад. політ. платформу. У лютому 1919 пере­йшов на бік більшовиків. Партизан. загони Г. спочатку були зведені у Задні­пров. рад. бригаду, згодом — у 6-у дивізію 3-ї укр. рад. армії. За взя­т­тя Одеси, Миколаєва, Херсона одним із перших нагороджений орденом Червоного Прапора. Пере­конавшись, що політика більшовиків спрямована проти селян, на поч. травня 1919 під­няв антирад. пов­ста­н­ня. Контролював значну тер. України — Миколаїв, Херсон, Єлисавет­град (нині Кірово­град), Олександрію, Катеринослав (нині Дні­пропетровськ), Кременчук. Центром під­влад. тер. зробив Олександрію, де пере­бував його штаб, який на той час очолював Ю. Тютюн­ник. Тут було ви­дано універсал до народу України із закликом боротися за владу Рад, але без більшовиків, і декілька номерів г. «Червоний партизан». Рад. історіо­графія свого часу наголошувала на організації Г. євр. погромів, про що свідчили очевидці подій. На­прикінці травня регулярні більшов. частини роз­порошили загони отамана, частина з яких пере­йшла до Н. Махна. Однак Г. не вдалося поро­зумітися з Н. Махном щодо веде­н­ня спільних бо­йових дій, оскільки остан­ній запідозрив його у змові з денікінцями. Під час мітингу у с. Сентове Г. був убитий махновцями.

Завантажити статтю