Григоров Віктор Федорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Григоров Віктор Федорович

ГРИ́ГОРОВ Віктор Федорович (08. 06. 1939, с. Семенівка Мелітоп. р-ну Запоріз. обл. – 19. 12. 2002, Київ) – художник-монументаліст, графік і живописець. Чоловік Наталії, батько Олексія та Федора Григорових. Засл. діяч мист-в України (1993). Чл. НСХУ (1976). Закін. Київ. худож. ін-т (1967; викл. В. Чеканюк). Осн. роботи – у галузях монум.-декор. мист-ва, графіки та станк. живопису. Розвиваючи традиції укр. і світ. мист-ва, створив свій стиль. Образи Г. зводяться до вічних (космос, краса, гармонія, таємничість жінки та природи) та болючих тем 20 ст. (жах, відчай, тривога). Палітра на поч. творчості обмежена (білий та блакит. кольори). Учасник всеукр., всесоюз., міжнар. мист. виставок від 1966. Персон. – у Києві (1993, 1999, 2002, посмертна – 2007), Парижі (1993, 1996), Сорренто (Італія, 1994), Единбурзі (Велика Британія, 1997), Руані (Франція, 1999, 2000). Брав участь у розписах Михайлів. Золотоверхого та Успен. соборів у Києві (1998–2000). Роботи зберігаються в НХМ, Музеї-квартирі І. Кавалерідзе в Києві.

Тв.: рельєфи – «Дотик дня і ночі» (готель «Чорне море», Одеса, 1972), «Пізнання мікросвіту» (Київ. ун-т, 1980), «Рух» (фасад готелю «Салют», 1985); вітражі та гобелени для готелю «Інтурист» (нині «Київський президент-готель», 1989); живопис – «Трійця» (1971, 1988), «Заклання» (1975), «Спогади» (1979), «Тривога» (1981), «Моя Джоконда» (1985), «13 + 13» (1988), «Чорнобиль» (1989), «Троє», «Птах падає», «О небо!», «Рух» (усі – 1991), «Поцілунок» (1992), «Жіночий портрет» (1994), «Любов» (1995); цикл «Жінки у просторі» (1990–2002).

Літ.: Велігоцька Н. За Ленінським планом монументальної пропаганди // ОМ. 1987. № 1; Придатко Т. Проблеми творчі і нетворчі // Там само. 1991. № 2; Велігоцька Н. Дорога // Україна. 1991. № 20; Її ж. Віктор Григоров – це стиль // ОМ. 2002. № 1; Я – Григоров: Каталог. К., 2003; Відійшов наш колега – Віктор Григоров: [Некролог] // ОМ. 2003. № 4; V. Grigorov: Katalog. Paris, 2003; Велігоцька Н. Дорога Віктора Григорова // Сучасність. 2004. № 9.

Н. І. Велігоцька

Стаття оновлена: 2006