Гримич Марина Віллівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гримич Марина Віллівна

ГРИ́МИЧ Марина Віллівна (04. 04. 1961, Київ) – прозаїк, етнолог. Дочка Вілля та Галини Гримичів, дружина І. Осташа. Канд. філол. (1990), д-р істор. (2005) н., проф. (2006). Чл. НСПУ (2004). Закін. Київ. ун-т (1983). Відтоді працювала у системі НАНУ: від 1990 – м. н. с. ІМФЕ; 1992 – вчений секр., від 1992 – заст. дир. Міжнар. школи україністики. Від 1996 – доц., 2001–06 – зав. каф. етнології Київ. ун-ту. Дир. вид-ва «Дуліби» (від 2005). Наук. дослідж. із соц. та юрид. антропології, етнопсихології, істор. етнології, зокрема «Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців» (2000), «Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХІХ – початку ХХ ст.» (2004), «Звичаєве цивільне право українців ХІХ – початку ХХ ст.» (2006; усі – Київ). Пише у жанрах жін. та політ. романів.

Тв.: Ти чуєш, Марго? Л., 2000; Варфоломієва ніч. Л., 2002; Магдалинки. Л., 2003; Егоїст. Л., 2003; 2006; «... Мак червоний в росі...». К., 2005; Фріда. К., 2006.

Літ.: Сєрова А. Світло в кінці тунелю // ЛУ. 2002, 3 жовт.

Н. В. Герасименко

Стаття оновлена: 2006