Воєнна наука

ВОЄ́Н­НА НАУ́КА — система знань про закони, воєн­но-стратегічний характер війни, будівництво, під­готовку збройних сил і держави до війни та способи її веде­н­ня. В. н. досліджує характер і закономірності війни, способи її під­готовки у стратег., оператив. та тактич. мас­штабах; склад, організацію і тех. забезпече­н­ня ЗС; про­блеми військ. на­вча­н­ня та вихова­н­ня; зміст, форми і методи упр. військами і силами у мирний та воєн. час; залежність зброй. боротьби від економіки, а також її вплив на економіку та екон. забезпече­н­ня; будівництво, під­готовку та бо­йове викори­ста­н­ня ЗС; особливості зброй. боротьби з урахува­н­ням залежності пере­бігу війни і її кінц. результату від спів­від­ноше­н­ня екон., морал.-політ., наук.-тех. і воєн. можливостей воюючих сторін. Зміст і напрямок роз­витку В. н. залежить від політики держави та її воєн­ної доктрини. У свою чергу, висновки й рекомендації В. н. використовуються при роз­роблен­ні воєн. політики та доктрини держави.

Воєн­но-теор. по­гляди почали формуватися з виникне­н­ням воєн, зокрема на основі їх ви­вче­н­ня та аналізу історики, письмен­ники, філософи, полководці Стародав. Греції, Риму, Індії, Китаю створили низку праць (описів військ. походів, трактатів, на­станов), у яких виклали рекомендації і поради щодо під­готовки та веде­н­ня бо­йових дій. Найбільш вагомими серед них були праці військ. теоретиків Стародав. Греції — Ксенофонта, Фукідіда, Полібія. У період середньовіч­чя велися пере­важно обмежені за мас­штабами та кількістю задіяних військ між­усобні війни. Із зародже­н­ням буржуаз. від­носин роз­почався новий етап роз­витку В. н., зокрема 1521 Н. Макіавел­лі у праці «Dellaʼarte della guerra» («Про військове мистецтво») виклав осн. принципи веде­н­ня воєн. Тоді ж було роз­роблено і впроваджено військ. статути, які від­ображають військ. досвід і регламентують військ. від­носини. Поява на поч 20 ст. масових армій, танків, літаків, під­вод. човнів, скоро­стріл. гармат і кулеметів змінила мас­штаби і характер воєн. дій та спричинила виникне­н­ня нових по­глядів на В. н. Під час 1-ї світової війни був отриманий досвід під­готовки і проведе­н­ня фронтових та армій. операцій, організації заг.-військ., мор. і повітр. бою; під час 2-ї світової війни — вирішені про­блеми оператив. і стратег. прориву оборони, роз­роблена теорія стратег. на­ступал. операції, від­працьовані нові способи взаємодії різних видів та родів військ тощо.

Воєн­на теорія в Україні базується на засадах та положе­н­нях В. н. колиш. СРСР і найбільш роз­винутих іноз. держав. Враховуючи геополіт. положе­н­ня держави та радикал. зміни способів веде­н­ня зброй. боротьби, а також досвід сучас. війн та конфліктів, В. н. в Україні націлена на дослідж. нових про­блем під­готовки і веде­н­ня воєн. дій. Предметна класифікація В. н. включає теорії: воєн. мистецтва та будівництва ЗС; воєн. економіки і тилу ЗС; військ. на­вча­н­ня та вихова­н­ня. Заг. теорія В. н. досліджує систему законів зброй. боротьби у взаємозвʼязку із заг. законами війни, предметну структуру, категорії і методи В. н., роль і місце у заг. системі знань про війну і ЗС. Теорія воєн. мистецтва включає теорію стратегії, оператив. мистецтва і тактики, під­готовки, веде­н­ня та всебіч. забезпече­н­ня воєн. дій від­повід. мас­штабу. Теорія будівництва ЗС досліджує про­блеми ви­значе­н­ня складу ЗС, спів­від­ноше­н­ня в них видів ЗС, родів сил та спец. військ, під­трима­н­ня військ та сил флоту в необхідній бо­йовій готовності до викона­н­ня зав­дань проведе­н­ня мобілізації, найбільш доцільну структуру і оснаще­н­ня ЗС у мирний і воєн. час, систему комплектува­н­ня тощо. Теорія воєн. економіки і тилу ЗС ви­вчає воєн­ні аспекти пере­веде­н­ня економіки на воєн. стан; екон. забезпече­н­ня воєн. дій. Теорія військ. на­вча­н­ня і вихова­н­ня роз­робляє форми і методи оператив. та бо­йової під­готовки, формува­н­ня у військових необхідних морально-бо­йових якостей тощо.

Предметно-про­блемна класифікація ви­значає у складі В. н. теорії упр. ЗС, озброє­н­ня, видів ЗС. Теорія упр. ЗС досліджує закономірності, принципи і методи роботи командува­н­ня штабів з упр. військами при під­готовці та проведен­ні воєн. дій, а також з керівництва бо­йовою під­готовкою, жи­т­тям і діяльністю військ у мирний та воєн. час. Теорія озброє­н­ня роз­робляє науково об­ґрунтов. висновки та рекомендації для проведе­н­ня єдиної воєн­но-тех. політики в ЗС та державі в цілому, виходячи із характеру зброй. боротьби і вимог воєн. мистецтва. Теорія видів ЗС включає теорію воєн. мистецтва окремих видів ЗС, особливості їх будівництва, упр., військ. на­вча­н­ня і вихова­н­ня. Воєн­на історія в рамках предмету В. н. ви­вчає історію воєн. думки, воєн. мистецтва ЗС та ін. роз­діли військ. справи. До кола інтересів В. н. входить соц. сторона війни, її способи та форми зброй. боротьби. Вона роз­криває закономірності роз­витку воєн. мистецтва, аналізує і узагальнює військ. досвід. Осн. функції В. н.: дослідж. тієї частини су­спільно-істор. процесу, яка повʼязана з війнами; узагальне­н­ня воєн. досвіду, який має теор. і практ. значе­н­ня для забезпече­н­ня обороно­здатності країни, під­вище­н­ня боє­готовності і боє­здатності військ. Серед ві­домих укр. фахівців у галузі В. н. — В. Шкідченко (роз­робка фундаментал. питань теорії та практики воєн. без­пеки України), В. Мунтіян (теорія воєн. економіки), В. Телелим і М. Дєнєжкін (теорія будівництва ЗС України), В. Шарій (теорія воєн. мистецтва), В. Толубко і М. Мітрохович (теорія озброє­н­ня).

Завантажити статтю