Воєнна наука - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Воєнна наука

ВОЄ́ННА НАУ́КА – система знань про закони, воєнно-стратегічний характер війни, будівництво, підготовку збройних сил і держави до війни та способи її ведення. В. н. досліджує характер і закономірності війни, способи її підготовки у стратег., оператив. та тактич. масштабах; склад, орг-цію і тех. забезпечення ЗС; проблеми військ. навчання та виховання; зміст, форми і методи упр. військами і силами у мирний та воєн. час; залежність зброй. боротьби від економіки, а також її вплив на економіку та екон. забезпечення; буд-во, підготовку та бойове використання ЗС; особливості зброй. боротьби з урахуванням залежності перебігу війни і її кінц. результату від співвідношення екон., морал.-політ., наук.-тех. і воєн. можливостей воюючих сторін. Зміст і напрямок розвитку В. н. залежить від політики держави та її воєнної доктрини. У свою чергу, висновки й рекомендації В. н. використовуються при розробленні воєн. політики та доктрини держави.

Воєнно-теор. погляди почали формуватися з виникненням воєн, зокрема на основі їх вивчення та аналізу історики, письменники, філософи, полководці Стародав. Греції, Риму, Індії, Китаю створили низку праць (описів військ. походів, трактатів, настанов), у яких виклали рекомендації і поради щодо підготовки та ведення бойових дій. Найбільш вагомими серед них були праці військ. теоретиків Стародав. Греції – Ксенофонта, Фукідіда, Полібія. У період середньовіччя велися переважно обмежені за масштабами та кількістю задіяних військ міжусобні війни. Із зародженням буржуаз. відносин розпочався новий етап розвитку В. н., зокрема 1521 Н. Макіавеллі у праці «Della’arte della guerra» («Про військове мистецтво») виклав осн. принципи ведення воєн. Тоді ж було розроблено і впроваджено військ. статути, які відображають військ. досвід і регламентують військ. відносини. Поява на поч 20 ст. масових армій, танків, літаків, підвод. човнів, скоростріл. гармат і кулеметів змінила масштаби і характер воєн. дій та спричинила виникнення нових поглядів на В. н. Під час 1-ї світ. війни був отриманий досвід підготовки і проведення фронтових та армій. операцій, орг-ції заг.-військ., мор. і повітр. бою; під час 2-ї світ. війни – вирішені проблеми оператив. і стратег. прориву оборони, розроблена теорія стратег. наступал. операції, відпрацьовані нові способи взаємодії різних видів та родів військ тощо.

Воєнна теорія в Україні базується на засадах та положеннях В. н. колиш. СРСР і найбільш розвинутих іноз. держав. Враховуючи геополіт. положення держави та радикал. зміни способів ведення зброй. боротьби, а також досвід сучас. війн та конфліктів, В. н. в Україні націлена на дослідж. нових проблем підготовки і ведення воєн. дій. Предметна класифікація В. н. включає теорії: воєн. мист-ва та буд-ва ЗС; воєн. економіки і тилу ЗС; військ. навчання та виховання. Заг. теорія В. н. досліджує систему законів зброй. боротьби у взаємозв’язку із заг. законами війни, предметну структуру, категорії і методи В. н., роль і місце у заг. системі знань про війну і ЗС. Теорія воєн. мист-ва включає теорію стратегії, оператив. мист-ва і тактики, підготовки, ведення та всебіч. забезпечення воєн. дій відповід. масштабу. Теорія буд-ва ЗС досліджує проблеми визначення складу ЗС, співвідношення в них видів ЗС, родів сил та спец. військ, підтримання військ та сил флоту в необхідній бойовій готовності до виконання завдань проведення мобілізації, найбільш доцільну структуру і оснащення ЗС у мирний і воєн. час, систему комплектування тощо. Теорія воєн. економіки і тилу ЗС вивчає воєнні аспекти переведення економіки на воєн. стан; екон. забезпечення воєн. дій. Теорія військ. навчання і виховання розробляє форми і методи оператив. та бойової підготовки, формування у військових необхідних морально-бойових якостей тощо.

Предметно-проблемна класифікація визначає у складі В. н. теорії упр. ЗС, озброєння, видів ЗС. Теорія упр. ЗС досліджує закономірності, принципи і методи роботи командування штабів з упр. військами при підготовці та проведенні воєн. дій, а також з кер-ва бойовою підготовкою, життям і діяльністю військ у мирний та воєн. час. Теорія озброєння розробляє науково обґрунтов. висновки та рекомендації для проведення єдиної воєнно-тех. політики в ЗС та державі в цілому, виходячи із характеру зброй. боротьби і вимог воєн. мист-ва. Теорія видів ЗС включає теорію воєн. мист-ва окремих видів ЗС, особливості їх буд-ва, упр., військ. навчання і виховання. Воєнна історія в рамках предмету В. н. вивчає історію воєн. думки, воєн. мист-ва ЗС та ін. розділи військ. справи. До кола інтересів В. н. входить соц. сторона війни, її способи та форми зброй. боротьби. Вона розкриває закономірності розвитку воєн. мист-ва, аналізує і узагальнює військ. досвід. Осн. функції В. н.: дослідж. тієї частини сусп.-істор. процесу, яка пов’язана з війнами; узагальнення воєн. досвіду, який має теор. і практ. значення для забезпечення обороноздатності країни, підвищення боєготовності і боєздатності військ. Серед відомих укр. фахівців у галузі В. н. – В. Шкідченко (розробка фундаментал. питань теорії та практики воєн. безпеки України), В. Мунтіян (теорія воєн. економіки), В. Телелим і М. Дєнєжкін (теорія буд-ва ЗС України), В. Шарій (теорія воєн. мист-ва), В. Толубко і М. Мітрохович (теорія озброєння).

Літ.: Мунтіян В. І. Економіка та оборонні витрати: Аналіз зарубіжних досліджень і український шлях розвитку. К., 1998; Шарій В. І. Маневрова оборона – історія розвиту, проблеми та погляди сьогодення // Наука і оборона. 1998. № 2; Телелим В. М., Дєнєжкін М. М. Про методичний підхід до визначення структури Збройних Сил України // Там само. 2000. № 3; Шкідченко В. П., Кохно В. Д. Елементи теорії воєнної безпеки. К., 2001.

С. М. Нечхаєв

Стаття оновлена: 2006