Вождізм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вождізм

ВОЖДІ́ЗМ – персоніфікована форма влади, заснована на принципі всеохоплюючої ролі вождя; тип владних відносин, заснований на особистій відданості і близькості до персони, яка уособлює верховну владу. Класич. В. – зосередження всієї повноти влади в руках харизматич., «дарованого Богом» вождя. У найбільш послідов. і відкритій формі цей принцип був реалізов. у нім. нацизмі (Führer – вождь), італ. фашизмі (Duce – вождь, полководець) та ісп. фалангізмі (Caudillo – вождь, глава). Безрозділ. В. була також пройнята практика рад. тоталітаризму, хоча в програм. документах ВКП(б)–КПРС ідея вождя була відсутня. Навіть у період незапереч. культу Й. Сталіна постійно підкреслювалась залежність кер-ва СРСР від нар. мас і демонструвалась значна роль ін. держ. керівників, що входили до складу колектив. Політбюро.

Відповідно до принципів В. державою повинна керувати одна-єдина особистість, індивідуум, який є кращим із кращих, найобдарованішим і найдоблеснішим з усіх сучасників. Цей індивідуум втілює в собі долю нації, його повноваження ніким не контролюються і ніяк і ніким не обмежені. Вождь непідвлад. випадковості і тримає відповідь лише перед Богом та історією; піднімається над усіма смертними; має ясновидіння і є «живою доктриною»; між ним і народом не може бути ніякого посередника. Феномен В. неможливий поза кореляцією зі стійкими настроями мас. Масова свідомість вбачає в делегуванні широких повноважень вождям можливість відходу від відповідальності у періоди заг.-нац. криз і потрясінь, в його особі вона шукає порядку і захисту від хаосу та сваволі, пов’язує з його постаттю великі перемоги минулого, поліпшення свого стану в сьогоденні і надії на краще майбутнє. Лідер стає вождем, коли в ньому бачать людину, за якою можна сліпо і без вагань іти вперед, волі якої треба підкоритися без усяких сумнівів, яка викликає замилування своєю досконалістю і яку бажають в усьому наслідувати. У такому вожді бачать сильну та жорстоку, але при цьому й справедливу руку, здатну навести порядок у сусп-ві і позбавити його хаосу. Таким чином, прагнення сусп-ва до безвідповідальності породжує тотал. владу вождів, які створюють високостатусні, соціально схвалювані зразки поведінки. Люди хочуть виглядати і бути такими, як вождь, так само одягатися, говорити і діяти, тому що це підвищує їх соц. статус у влас. очах. При цьому жорстокість, сваволю і тиранство вождів часто виправдовують складністю істор. ситуації і прикривають успіхами, що приписуються їхнім особистим зусиллям.

Особливе значення В. здобуває у т. зв. лідер. сусп-вах, у яких недолік соц. порядку компенсується фігурою заг.-нац. лідера, вождя. При цьому соціокультур. феномен В. може формуватися не лише у слаборозвинених сусп-вах, але й в економічно і політично розвинених країнах, у яких атрибути персоніфіков. влади можуть трансформуватися як від політ. лідерства до В., так і від В. до політ. лідерства, чи здобувати видимість такої трансформації. Легітимність заг.-нац. лідера може мати рац. риси, якщо вона сформована шляхом прямого, заг. і вільного голосування, результати якого визнаються всім сусп-вом. Однак електорал. вибір часто ґрунтується не на рац. сприйнятті образів кандидатів, а зумовлений їх іррац. вольовими якостями, що робить з них харизматич. лідерів – вождів.

О. А. Вусатюк

Стаття оновлена: 2006