ВОЗІА́НОВ Олександр Федорович (02. 10. 1938, м. Мелітополь, нині Запорізької обл. — 07. 05. 2018, Київ) — лікар-уролог. Чоловік Жанни, батько Сергія Возіанових. Доктор медичних наук (1978), професор (1980), академік НАНУ (1991), НАМНУ (1993), АМН Бразилії (1997), Польщі (1997), Білорусі (1998) та Росії (2001). Заслужений діяч науки УРСР (1986). Державні премії України в галузі науки і техніки (1983, 2001). Премія імені О. Богомольця НАНУ (2001). Ордени «За заслуги» 3-го ступеня (1996), князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (1998). Кавалер золотої медалі імені А. Швейцера Польської академії медицини (1999). Герой України (2000). Закінчив Київський медичний ін­ститут (1962). Працював лікарем (1966–68); від 1968 — в Національному медичному університеті (Київ): від 1979 — завідувач кафедри урології; одночасно від 1987 — директор Ін­ституту урології НАМНУ; від 1990 — начальник Лікувально-оздоровчого управлі­н­ня при Президентові України; від 1993 — президент НАМНУ. Голова Українського товариства урологів (від 1987), президент Асоціації урологів України (від 1995). Головний редактор «Журналу Академії медичних наук України» (від 1993), журналу «Урологія» (від 1997). Головні напрями наукової діяльності: функціональні методи діагностики та хірургічного лікува­н­ня основних урологічних захворювань. Роз­робив класифікацію перед­раку та раку перед­міхурової залози і сечового міхура, оригінальну методику операції і спеціальний інструментарій для вилуче­н­ня добро­якісної пухлини перед­міхурової залози. Засновник лабораторії радіонуклідної (1972) та термо­графічної (1983) діагностики, першого в Україні від­діле­н­ня екс­тракорпоральної літотрипсії (1996) та клініки ендо­скопічної урології (1998).