Краніологія
КРАНІОЛО́ГІЯ (від грец. ρανίον — череп і …логія) — розділ анатомії тварин і людини, що вивчає особливості побудови та форми черепа. Краніол. дослідж. особливо широко застосовують у антропології для висвітлення осн. напрямів еволюції людини в процесі антропогенезу, зʼясування статі та віку викопних людей із давніх і середньовіч. поховань, визначення індивід. та груп. характеристик фіз. типу тощо. Біля витоків К. як розділу антропології стояв нім. природознавець Й.-Ф. Блуменбах, який в останній чв. 18 — 1-й пол. 19 ст. зібрав і описав велику колекцію черепів людності з різних регіонів Землі. Значну роль в її розвитку відіграв швед. анатом А. Ретціус. 1842 він увів до програми та практики природознавства визначення череп. (головного) показника, величина якого залежить від співвідношення довжини і ширини черепа (голови) людини. Основи К. у 2-й пол. 19 ст. заклав франц. хірург і науковець П. Брока, який розробив систему точок на черепі; склав перелік найважливіших ознак; запровадив до наук. обігу індекси, що вказують на співвідношення різних характеристик; створив вимірюв. прилади (інструменти). Подальше вдосконалення краніол. методики повʼязане з діяльністю нім. вченого кін. 19 — поч. 20 ст. Р. Мартіна.
Сучасна К. включає краніометрію (вимірювання різних частин черепа, обрахування череп. індексів, матем. оброблення отриманих результатів), краніоскопію (опис форми черепа у різних проекціях для характеристики особливостей розвитку окремих структур, виявлення дискретно-варіатив. ознак — аномал. швів, отворів, кісток та ін., встановлення обʼєму мозку), краніографію (побудова точної графіч. копії черепа за допомогою діоптографа — приладу для зображення на папері тіла людини або його частин). У процесі дослідж. кореляц. звʼязків кісткової основи з мʼякими тканинами обличчя у 1-й пол. 20 ст. сформувався новий метод — графічна і пластична (скульптурна) реконструкція зовнішності померлої людини за її черепом, що знайшов широке застосування не лише в антропології, а й в судовій медицині.
