Крапива Кіндрат | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Крапива Кіндрат


Крапива Кіндрат

КРАПИВА́ Кіндрат (Крапіва Кандрат; справж. – Атрахович Кіндрат Кін­дратович; Атраховіч Кандрат Кандратавіч; 22. 02(05. 03). 1896, с. Низок, нині Узден. р-ну Мінс. обл. – 07. 01. 1991, Мінськ) – бі­ло­руський письменник, драматург, мовознавець. Д-р філол. н. (1953), акад. АН Білорус. РСР (1950). Чл. СП СРСР (1934). Нар. письменник Білорус. РСР (1956). Герой Соц. Праці (1975). Засл. діяч н. Білорус. РСР (1978). Ста­­лін. премії (1941, 1951), Держ. премія СРСР (1971). Учасник 1-ї, рад.-фін. і 2-ї світ. воєн. Бойові та держ. нагороди СРСР. Закін. Білорус. ун-т (Мінськ, 1930). Учи­телював. 1932–36 – зав. відділу ред. ж. «Полымя рэвалюцыі»; 1945–47 – гол. ред. ж. «Вожык»; 1947–52 – зав. сектору мово­знавства Ін-ту літ-ри та мови АН Білорус. РСР; 1952–56 – дир., 1982–89 – пров. н. с. Ін-ту мовознавства АН Білорус. РСР; 1956–82 – віце-президент АН Білорус. РСР (усі – Мінськ). Автор літ.-крит. і публіцист. статей, праць з білорус. лексикографії; один із наук. ред. (спільно з Якубом Коласом і П. Глєбкою) рос.-бі­ло­рус. словника (1953), наук. ред. білорус.-рос. словника (1962; 1989), тлумач. словника білорус. мови у 5-ти т. (1977–84). Дебютував 1922 вірш. фейлетонами, байками, від 2-ї пол. 1930-х рр. писав переважно п’єси на морал.-етичні та філос. теми. Популярність здобули його комедії «Хто смяецца апошнім» (1939), «Пяюць жаваранкі» (1950; обидві екранізов. відповідно 1955 і 1953, реж. В. Корш-Саблін), «Бра­ма неўміручасці» (1973; Держ. премія Білорус. РСР ім. Якуба Коласа, 1974) та драма «Заці­каў­леная асоба» (1953), що ставили­ся і в театрах України. Переклав білорус. мовою окремі тво­­ри Д. Фон­візіна, І. Крилова, О. Пуш­­кіна, М. Гоголя, О. Островського, А. Чехова, В. Маяковського, О. Твардовського, Т. Шевченка (вірш «Суботаў» // «Полымя рэ­­валюцыі», 1939, № 3; поеми «Най­мічка» // «Выбраныя творы», 1941; «Кабзар», 1952; «Вялікі лёх» // «Каб­­зар», 1952; послання «І мёрт­вым, і жывым…» // «Выбраныя вершы і паэмы», 1948; «Кабзар», 1952; усі – Мінськ), Остапа Вишні та ін. Низку творів К. укр. мовою переклали С. Пилипенко, Д. Білоус, Г. Вігурська, С. Вос­­крекасенко, В. Лагода, А. Лисен­ко, Ю. Назаренко, П. Нечай, В. Юхимович, М. Яровий. Одну з вулиць Мінська названо його ім’ям.

Тв.: Збор твораў. Т. 1–5. Мінск, 1974–76; Выбраныя творы. Т. 1–2. Мінск, 1986; укр. перекл. – Крапівині байки. Х., 1928; 1930; Кінець дружби: П’єса. Х., 1936; З народом: Драма. К., 1950; Співають жайворонки: П’єса. К., 1951; Хто сміється останнім: Комедія. К., 1953; Брама невмирущості. К., 1974.

Літ.: Усікаў Я. Драматургія Кандрата Крапівы. 1953; Бугаеў Дз. Зброяй са­тыры, зброяй праўды. 1971; Лаўшук С. Канрат Крапіва і беларуская драматургія. 2002; Сабалеўскі А. Кандрат Крапіва: Постаць і творы. 2003 (усі – Мінськ).

Статтю оновлено: 2014