Волобуєв Євген Всеволодович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Волобуєв Євген  Всеволодович

ВОЛОБУ́ЄВ Євген Всеволодович (17 (30). 07. 1912, с. Варварівка, нині Вовчан. р-ну Харків. обл. – 02. 02. 2002, Київ) – живописець. Чоловік О. Яблонської, батько Євгена та Наталії Волобуєвих. Нар. художник України (1995). Чл. НСХУ (1940). Закін. Київ. худож. ін-т (1940; майстерня Ф. Кричевського). Персон. виставки – бл. 20-ти (від 1968). Окремі роботи експонувалися у Великій Британії, Франції, Італії. Автор натюрмортів, пейзажів, картин побут. жанру. Гол. риси творчості В. – відсутність кон’юнктурності, незалежність у поглядах, відмежування від модних або підтримуваних владою течій у мист-ві. У творчості В. обстоював засади фігурат. живопису, підпорядковуючи зображувану ним реальність суб’єктивності влас. погляду на об’єкт. Прослідковував взаємозв’язок людини з довкіллям, прагнув розібратися у складності живопис. співвідношень, у тому, як це виявлено у найпростіших та непоказ. речах, а також, яким чином ця живописна складність стає камертоном люд. почуттів. Роботи зберігаються в НХМ, Дніпроп., Луган. та Харків. ХМ.

Тв.: «Навесні» (1949), «Натюрморт», «Ранок» (обидва – 1954), «На Дніпрі» (1960), «Сунички і лисички» (1963), «З минулого» (1964), «У партизанському краї» (1965), «Навала» (1977), «Льодохід», «До людей» (обидва – 1987), «Березень. На бульварі сніг» (1988), «Коли люди беззахисні» (1990), «Горобці», «Старий сад» (обидва – 1994).

Літ.: Євген Волобуєв: Каталог. К., 1990; Клименко О. Євген Всеволодович Волобуєв // АНТ. 2002. № 7.

В. М. Прядко

Стаття оновлена: 2006