Волобуєв Євген Всеволодович
ВОЛОБУ́ЄВ Євген Всеволодович (17 (30). 07. 1912, с. Варварівка, нині Вовчан. р-ну Харків. обл. — 02. 02. 2002, Київ) — живописець. Чоловік О. Яблонської, батько Євгена та Наталії Волобуєвих. Народний художник України (1995). Член НСХУ (1940). Закін. Київський художній інститут (1940; майстерня Ф. Кричевського). Персон. виставки — бл. 20-ти (від 1968). Окремі роботи експонувалися у Великій Британії, Франції, Італії. Автор натюрмортів, пейзажів, картин побут. жанру. Гол. риси творчості В. — відсутність конʼюнктурності, незалежність у поглядах, відмежування від модних або підтримуваних владою течій у мистецтві. У творчості В. обстоював засади фігурат. живопису, підпорядковуючи зображувану ним реальність субʼєктивності влас. погляду на обʼєкт. Прослідковував взаємозвʼязок людини з довкіллям, прагнув розібратися у складності живопис. співвідношень, у тому, як це виявлено у найпростіших та непоказ. речах, а також, яким чином ця живописна складність стає камертоном люд. почуттів. Роботи зберігаються в НХМ, Дніпроп., Луган. та Харків. ХМ.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Навесні» (1949), «Натюрморт», «Ранок» (обидва — 1954), «На Дніпрі» (1960), «Сунички і лисички» (1963), «З минулого» (1964), «У партизанському краї» (1965), «Навала» (1977), «Льодохід», «До людей» (обидва — 1987), «Березень. На бульварі сніг» (1988), «Коли люди беззахисні» (1990), «Горобці», «Старий сад» (обидва — 1994).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
