Волобуєв Михайло Симонович

ВОЛОБУ́ЄВ Михайло Симонович (псевд. — Артемов; 11(24). 01. 1903, Миколаїв — 20. 06. 1972, м. Ростов-на-Дону, РФ) — економіст. На­вчався у гімназії, екс­терном закінчив економічний від­діл Харківського ін­ституту профосвіти. У 1921–22 — за­ступник завідувача Миколаївського, 1922 — Він­ницького губернських від­ділів освіти. Від 1923 — у Харкові, працював у Головполітосвіті, фармацевтичному технікумі, ІНО, фінансово-економічному технікумі, був професором політ­економії Харківського мех.-машинобудівного ін­ституту (у 1930–33 — завідувач кафедри).

1928 у ж. «Більшовик Ук-раїни» (№ 2–3) опублікував ста­т­тю «До про­блеми української економіки», яку подав до редакції ще 1927. У ній, що мала дис­кусійний характер, окреслив фази роз­витку колоніальної політики царату в Україні до більшовицького пере­вороту 1917 і спростував версію про повну єд­ність попередньої російської економіки. На його думку, ця економіка являла собою комплекс національних економік. Таку національну економіку мала і Україна. Однак, під­креслював, саме це ігнорують російські економісти і московські керівні установи (зокрема Держплан СРСР), які інколи взагалі уникають навіть самої назви «Україна», від­даючи пере­вагу на­звам «Пів­ден­но-західний район», «Пів­день Європейської Росії», «Пів­ден­норосійське господарство». На конкретних прикладах критикував нераціональне викори­ста­н­ня центральними плановими установами природних і економічних ресурсів України; пропонував під­ходити до господарства СРСР як до комплексу національних економік, а до кожної національної економіки — як до певної цілісності; вносив конкретні пропозиції щодо роз­шире­н­ня прав українських економічних центрів, ви­значаючи за Держпланом СРСР лише загальнодирективні функції; ви­ступав проти вивезе­н­ня господарських прибутків за межі України; пропонував встановити всеукраїнську систему регулюва­н­ня притоку робочої сили для пропорційного роз­поділу місць на українських заводах між українцями і росіянами тощо. Хоча він під­креслював, що написав ста­т­тю не для по­глибле­н­ня роз­ходжень між РФ і Україною, його по­гляди були кваліфіковані як економічна платформа націонал-ухильництва і під­дані публічній критиці, зокрема з боку Є. Гірчака та М. Скрипника.

Під тиском з боку влади 1928 у № 21–22 ж. «Більшовик України» він на­друкував лист, у якому оголосив свою позицію помилковою, а 1930 вмістив у № 5–6 того самого журналу самокритичну ста­т­тю «Проти економічної платформи націоналізму: До критики волобуївщини». Не­зважаючи на публічне зрече­н­ня від своїх по­глядів, 7 грудня 1933 його заарештовано, і, за звинуваче­н­ням у належності до української контр­революційної організації, 8 травня 1934 засуджено до 5 років виправних таборів, згодом замінених на засла­н­ня до Казах­стану.

Після від­бу­т­тя покара­н­ня мешкав у Краснодарському краї РФ, під час 2-ї світової війни виконував спеціальні зав­да­н­ня радянської роз­відки. 1948 пере­їхав до Ростова-на-Дону, працював завідувач кафедри у Ростовському фінансово-економічному ін­ституті. У серпні 1957 реабілітований, 1961 пере­їхав до Донецька, де викладав у Ін­ституті радянської торгівлі (нині Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського). В остан­ні роки життя пере­бував на викладацькій роботі в Ростові-на-Дону.

Завантажити статтю