ВОЛОДИ́МИРСЬКА ГІ́РКА — парк-памʼятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значе­н­ня (від 1972). Заповід­ається від 1960. Знаходиться в історичній частині Києва, на вул. Трьохсвятительська Шевченківського ра­йону. Площа 10,6 га. Закладений 1830–40 на схилах Дні­пра. Пів­ден­но-західна частина парку лежить на платоподібній вершині Михайлівської гори (східний ви­ступ Старокиївської гори) і межує з Михайлівським Золотоверхим монастирем. Більша частина парку приурочена до верх­ніх і середніх придні­провських схилів Михайлівської гори, обмежених із Заходу трасою фунікулеру (від­крито 1905), з Пів­нічного Сходу та Сходу — Поштовою площею і Володимирським (колишнім Олександрівським) узвозом, на Пів­ден­ному Сході — спорудою Державного культурно-просвітницького центру «Український Дім» (до 1992 — Київська філія Центрального музею В. Леніна). Назва «Михайлівська гора» існує від 12 ст. і походить від Михайлівського Золотоверхого собору та одно­ймен­ного монастиря (обидва споруджені 1108 за наказом князя Святополка-Михайла на місці заснованого у 2-й пол. 11 ст. Дмитрівського монастиря). Михайлівська гора, як і всі київські гори, складена осадовими породами (лесоподібними су­глинками, пісками, глинами), дуже не­стійкими до ерозійних та зсувних процесів. Первин­на рослин­ність київських гір — широколистяний ліс-діброва, про що свідчать фрагменти давніх ґрунтів. У 11 ст. роз­почато будівництво монастирських споруд та фортифікацій, ескарпува­н­ня схилів. Особливо небезпечною у 17–18 ст. вважалася східна ділянка гори нав­проти сучасного Хрещатого парку (частина літописного Пере­вісища). Цю ділянку зміцнили кількома лініями фортифікацій і бастіонами на пів­нічно-східному і пів­ден­но-східному ви­ступах гори. На початку 19 ст. укріпле­н­ня Старокиївської фортеці стали непотрібними. У 30– 40-х роках від­бувся 1-й етап впорядкува­н­ня східної частини Михайлівської (т. зв. Олександрівської) гори, суть якого полягала у пере­творен­ні укріплень на тераси верх­нього і середнього рівнів (від­повід­на конфігурація збереглася до наших часів), на­дан­ні правильної форми схилам та їх укріплен­ню, прокла­дан­ні алей і озеленен­ні території. Ви­значною подією в роз­будові парку було встановле­н­ня 1853 на пів­нічно-східному ви­ступі середньої тераси памʼятника князеві Володимиру, від якого походить назва парку. Топонім «В. г.» спочатку використовували для по­значе­н­ня території навколо памʼятника, але по­ступово він витіснив назву «Олександрівська гора». У документах початку 20 ст. трапляються назви «Володимирська гора», «Гора св. Володимира» та ін. Після побудови памʼятника на терасах проклали це­гляні доріжки, облаштували клумби, побудували альтанки. У рослин­ному покриві пере­важали насадже­н­ня ясена звичайного, кленів гостролистого та польового, каштана кінського, акації. Тераси та алеї обсаджено живоплотом з жовтої акації, бузку, бирючини. 1902 на верх­ній терасі В. г. нав­проти Костьольної вул. від­крито панораму «Голгофа» (знищена 1934–35 одночасно із Михайлівським Золотоверхим собором). На­прикінці 70-х років для побудови нового приміще­н­ня Київської філії Центрального музею В. Леніна знесено готель «Європейський» (1850, архітектор О. Берет­ті) і зрізано частину В. г., що значно по­шкодило її історичний ландшафт з боку Європейської площі. На­прикінці 2002 проведено ре­ставрацію Михайлівського Золотоверхого собору, що значно під­вищило краєвид верх­ньої тераси В. г. з пів­нічного боку. Верх­ня тераса декорована квітниками, парковою скульптурою і керамікою. З пів­нічного боку верх­ньої тераси горизонт закритий суцільною масою дерев, роз­ташованих на схилах Дні­пра. Ці схили мають характер приміського лісопарку з мережею стихійних стежок і місць від­починку, які викликають пригніче­н­ня травʼяного покриву та ерозію ґрунту. Нині в парку зростають 93 види та 10 форм дерев і кущів. Серед них рідкісні — кипарисовик горіхоплодий, сакура, рододендрони, магнолія оберненояйцеподібна, карія біла, береза даурська, тамарикс Кочі, липа широколиста роз­січенолистої форми.