Володимирський собор у Херсонесі - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Володимирський собор у Херсонесі

ВОЛОДИ́МИРСЬКИЙ СОБО́Р у Херсонесі – пам’ятка архітектури 2-ї пол. 19 ст. Міститься на тер. Істор.-археол. заповідника Херсонес Таврійський. Зведено 1861–92 за проектом арх. Д. Грімма у формах візант. арх-ри над руїнами давньогрец. храму, який вважали місцем хрещення київ. князя Володимира Святославича. Серед пров. арх. – К. В’яткін, М. Арнольд, Ф. Чагін. Споруда входила до складу Володимир. монастиря (засн. у серед. 19 ст.). Собор хрестово-купольний, з трьома гранчастими апсидами, розділений на два яруси: у нижньому – церква Богородиці і руїни давньогрец. храму, у верхньому – церкви Володимира й Олександра Невського. 1942 зруйновано центр. частину В. с. (купол, барабан). Майже не збереглися монум. розписи, виконані О. Корзухіним, Ф. Риссом, Т. Неффом, І. Малишевим, Г. Молокіним. Реставрац. роботи розпочато 2000 з ініціативи Київ. держадміністрації за проектом Ін-ту «УкрНДІпроектреставрація» (наук. кер. – Є. Осадчий). Конструкція основи світлового барабана відтворена у моноліт. залізобетоні, складається з чотирьох напівциркул. підпруж. арок із парусами-пантадивами та потуж. кільцеподіб. балки (внутр. діаметр 10,5 м), що забезпечило перехід від прямокут. плану до круглого. Дах собору – з листової міді (подвійне покриття, що імітує форму грец. черепиці). Оригінально оформлені в минулому віконні заповнення, із вигравіруваними орнаментами у візант. стилі, відтворені з урахуванням сучас. теплотех. вимог. Виконано також роботи з інж. забезпечення (електропостачання, опалення, вентиляція). 2003–04 здійснено масштабні роботи з худож. оформлення інтер’єрів собору. Під час виконання орнаментів застосовували сухозлітне золото. Серед сюжет. композицій – «Тайна вечеря», «Хрещення», «Преображення Господнє». Відновлено мармур. іконостас та кіоти, значну кількість люстр із латун. литва.

Літ.: Крощенко Л., Осадчий Є. Володимирський собор у Херсонесі – пам’ятник над колискою християнства в Україні-Русі // ПУ. 2001. № 4.

Є. І. Осадчий

Стаття оновлена: 2006