В’язигін Андрій Сергійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
В’язигін Андрій Сергійович

В’ЯЗИ́ГІН Андрій Сергійович (15(27). 10. 1867, х. Федорівка Вовчан. пов. Харків. губ. – 1919, Харків) – історик, політичний діяч. Закін. Харків. ун-т (1891), де відтоді й працював: від 1898 – магістр заг. історії (магістер. дис. «Очерки из истории папства в 11 веке»), від 1913 – в. о. ординар. проф. заг. історії. Депутат 3-ї Держ. думи Росії (1907–12), де виступав прибічником сильної монарх. влади, яка має співіснувати з децентралізацією та розвитком місц. самоуправління за становою основою. Від 1903 – представник Харків. відділу «Русского собрания», 1909–12 – чл. Гол. палати «Русского народного союза им. Михаила Архангела». 1902–14 – ред. ж. «Мирный труд» (Харків). Досліджував середньовіччя, зокрема історію папства. Розстріляний більшовиками.

Пр.: Григорий VII, его жизнь и общественная деятельность. С.-Петербург, 1891; Личность и значение Григория VII в исторической литературе // Истор. обозрение. 1892. Т. 4; В тумане смутных дней: Сб. статей, докладов и речей. Х., 1908; Папа Григорий Великий как церковно-исторический деятель. Х., 1908; Идеалы Божьего царства и монархия Карла Великого. С.-Петербург, 1912; Праздник мирного труженика. Х., 1913; Пособие к лекциям и практическим занятиям по истории средних веков. Х., 1917.

Літ.: Вязигин Андрей Сергеевич (1867– 1919) // История истор. науки. Дооктябр. период: Библиография. Москва, 1965.

І. Г. Левченко

Стаття оновлена: 2006