В’язлов Андрій Григорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
В’язлов Андрій Григорович

В’Я́ЗЛОВ Андрій Григорович (1862, Волинь – 16. 10. 1919, м. Кам’янець-Подільський, нині Хмельн. обл.) – правознавець, державний діяч. Закін. Ун-т св. Володимира у Києві. Працював мировим суддею, був чл. окруж. суду. Від 1905 – чл. Конституц.-демократ. партії. 1906 обраний депутатом 1-ї Держ. думи Росії, належав до укр. фракції та Союзу автономістів. Після розпуску Думи займався адвокат. діяльністю. Під час 1-ї світ. війни – уповноважений Ком-ту Пд.-Зх. фронту та Всерос. союзу міст при штабі 8-ї армії. Організовував шпиталі для поранених, надавав допомогу біженцям, створював будинки для дітей-сиріт тощо. Активно співпрацював з т-вом «Просвіта». Під час Лютн. революції 1917 приєднався до укр. нац. руху. Від 1917 – чл. ТУПу; згодом – Укр. партії соціалістів-федералістів. За УЦР 1917 – комісар Волин. губ. У квітні 1918 обраний Ген. суддею УНР. За часів Української Держави від липня 1918 – сенатор Адм. Ген. суду Держ. Сенату, товариш міністра судівництва – нач. Гол. упр. нагляду за місцями ув’язнення. Від 24 жовтня до 14 листопада 1918 – міністр судівництва Української Держави. За Директорії 1919 очолював Укр. відділ. Червоного Хреста.

Літ.: Депутаты с территории Украины и деятельность их в Государственной думе // Укр. вест. 1906. № 11; Нові міністри // Нова Рада. 1918, 26 жовт.; Єфремов С. Пам’яті А. Г. В’язлова // Промінь. 1919, 15 жовт.

В. М. Чисников

Стаття оновлена: 2006