ВʼЯ́ЛОВ Олег Степанович (10(23). 01. 1904, Ташкент — 01. 06. 1988, Львів) — палеонтолог, біо­страти­граф, геолог. Доктор геолого-мінералогічних наук (1937), професор (1941), академік АН УРСР (1948). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1981). Державні нагороди СРСР. Сталінcька премія (1948), Премія ім. В. Вернадського АН УРСР (1979), Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1986). Закін. Ленінгр. університет (нині С.-Петербург, 1928). Від 1927 працював у Геол. комітеті в Ленін­граді, 1933–49 — у геол. екс­педиціях Всесоюз. н.-д. нафтового геол.-розв. ін­ституту, 1949–88 — завідувач від­ділу палеогео­графії і тектоніки провінцій горючих копалин Ін­ституту геології і геохімії корис. копалин АН УРСР у Львові. Одночасно від 1931 вів пед. роботу в Ленінгр. гірн. ін­ституті і Ленінгр. університеті, 1945– 62 — завідувач кафедри істор. геології і палеонтології Львів. університету. У пере­двоєн. час провадив екс­педиц. дослідж. на Кавказі, в Середній та Центр. Азії і на Камчатці. 1941–45 ви­вчав нафтогазоносність Фергани Узбеки­стан). Від 1945 досліджував геологію Карпат: складено стратигр. схеми мезозой. і кайнозой. від­кладів Карпат, об­ґрунтовано наук. висновки щодо геол. будови Карпат і прилеглих прогинів. Організатор мікропалеонтол. лаб. в Укр. н.-д. геол.-розв. ін­ституті (1945). У 1955–56 брав участь у геол. дослідж. Антарктиди у складі 1-ї Рад. антаркт. екс­педиції. Засн. і голова Укр. палеонтол. товариства та Львів. від­діл. Всесоюз. палеонтол. товариства. Був учасником 17, 20 та 22-го між­нар. геол. кон­гресів та ін. між­нар. зʼ­їздів і конференцій. Наукові праці в галузі тектоніки, палеонтології, страти­графії, нафт. геології та палеоіхнології.