Г

Г — четверта літера української абетки. Є в усіх абетках, створених на основі словʼянсько-кириличній графіки. Назва літери «ге» вживається як імен­ник середнього роду. Буває велике і мале. За формою накресле­н­ня це видо­змінена кирилична літера «Г» («глаголь»), що походить від греко-візантійської «γ» («гамма»). У староукраїнській графіці мала варіанти написа­н­ня, зумовлені типом письма та належністю писаря до писемної школи. У 16 ст. зʼявилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові по­значає гортан­ний фрикативний приголосний звук, що у позиції перед глухим приголосним у середині слова може чергуватися зі своїм корелятом за дзвінкістю–глухістю — звуком [х]. Разом зі звуками [в] та [й] є протетичним приголосним. У староукраїнських текс­тах у складі ди­графа кг пере­давала у запозичених словах вибуховий приголосний [ґ]. У старословʼянській кириличній писемності мала числове значе­н­ня «три», а в глаголиці — «чотири». В українській мові використовується при класифікаційному поділі зі значе­н­ням «четвертий»: пункт «Г» роз­ділу 3. При цифровий нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має однаковий номер, на­приклад, будинок 34Г тощо.

Літ.: Пономарів О. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар. К., 1997.

М. Г. Железняк

Завантажити статтю