Г - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Г

Г – четверта літера української абетки. Є в усіх абетках, створених на основі слов’ян.-кирил. графіки. Назва літери [ге] вживається як іменник серед. роду. Буває велике і мале. За формою накреслення це видозмінена кирил. літера «Г» («глаголь»), що походить від греко-візант. «ϒ» («гамма»). У староукр. графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до писем. школи. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучас. укр. літ. мові позначає гортанний фрикативний приголос. звук, що у позиції перед глухим приголосним у середині слова може чергуватися зі своїм корелянтом за дзвінкістю–глухістю – звуком «х». Разом зі звуками в та й є протетичним приголосним. У староукр. текстах у складі диграфа «кг» передавала у запозичених словах вибуховий приголосний «ґ». У старослов’ян. кирил. писемності мала числове значення «три», а в глаголиці – «чотири». В укр. мові використовується при класифікац. поділові зі значенням «четвертий»: пункт «Г» розділу 3. При цифр. нумерації вживається як додатк. диференц. ознака, коли низка предметів має однаковий номер, напр., будинок 34Г тощо.

Літ.: Пономарів О. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар. К., 1997.

М. Г. Железняк

Стаття оновлена: 2006