Гавро Лайош (Людвиґ) Матвійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гавро Лайош (Людвиґ) Матвійович

ГАВРО́ Лайош (Людвиґ) Матвійович (28. 12. 1894, м. Брашов Австро-Угорщина, нині Румунія – 23. 05. 1938) – радянський військовий діяч. З походження угорець. Нагородж. двома орденами Червоного Прапора (1919, 1924). У 1912 вступив до с.-д. партії Угорщини. Учасник 1-ї світ. війни у складі австро-угор. армії. За рев. і політ. агітацію засудж. до страти (вирок замінено відправкою у штрафну роту). 1916 потрапив у рос. полон. Перебував у таборах для військовополонених побл. м. Саратов та у м. Вольськ. Від червня 1917 – чл. РСДРП(б), брав участь у формуванні загонів з іноз. громадян, зокрема угорців, для участі в громадян. війні у Росії. 1918 – ком-р 1-го Астрахан. полку інтернаціоналістів, комендант м. Астрахань. Від 1919 – в Україні: ком-р 3-го Київ. стрілец. інтернац. полку, 173-ї бригади 58-ї стрілец. дивізії. Чл. угор. групи Федерації іноз. комуністів у Києві. Воював із білогвард. загонами А. Денікіна та на польс.-рад. фронті. Після закінчення війни – київ. губерн. військ. комісар, нач. Всевобучу (заг. обов’язк. військ. навчання) України та Криму, пом. командувача військами Укр. військ. округу. 1924–26 – на підпіл. парт. роботі у Болгарії (засудж. до страти, однак втік з-під арешту). У 1926–28 – керуючий Ген. консульством СРСР в м. Урумчі (Зх. Китай); від 1931 – ком-р 50-ї стрілец. дивізії, згодом – 92-ї Далекосх. стрілец. дивізії. 1937 заарешт., проходив у справі маршала В. Блюхера. Розстріляний.

Літ.: Васильев О. А., Дмитриенко М. Ф. Лайош Гавро. Москва, 1977.

Ю. І. Шаповал

Стаття оновлена: 2006