Газове зварювання

ГА́ЗОВЕ ЗВА́РЮВА­Н­НЯ — зварюва­н­ня шляхом на­гріва­н­ня та плавле­н­ня зʼ­єд­нуваних заготовок теплом газів, що згорають на виході з газового пальника, який пере­міщують уздовж зварюваних кромок. У зварювал. зону при необхідності має додаватися присадка, яка теж роз­плавляється, та флюс, який очищує поверх­ню кромок. В основному для Г. з. та для ін. споріднених способів газової обробки (наплавлення, напилення, різання тощо) як горючий газ використовують ацетилено-кисневе полумʼя, яке має найбільшу температуру (в ядрі до 3200°С) у порівнян­ні з ін. газовими полумʼями. Використовують також суміш кисню з ін. горючими газами і парами (воднем, бензином, гасом, метаном, бутан-пропаном тощо). Кисень і більшість горючих газів до­ставляють на робоче місце в балонах під тиском, і після пониже­н­ня тиску за допомогою редуктора гази надходять у пальник. Ацетилен можуть також виробляти в газогенераторах при роз­кла­дан­ні карбіду кальцію водою. Водень і кисень можуть отримувати в електролізерах з води. Оскільки джерела енергії знаходяться чи виробляються біля робочого місця, Г. з. іноді називають автоген. зварюва­н­ням. Г. з. за­стосовується для зʼ­єд­на­н­ня деталей зі сталі, чавуну, бронзи, міді, алюмінію, свинцю завтовшки від 0,1 мм до декількох десятків міліметрів (при товщині понад 5 мм — за декілька проходів). Перші пром. кон­струкції ацетилено-кисневих пальників та технологія Г. з. були роз­роблені у Франції (Е. Фуше, Ж. Пікар) на поч. 20 ст. 1911 у Катеринославі (нині Дні­пропетровськ) засн. завод газового обладна­н­ня товариства «Перун». У 1920–40-х рр. Г. з. (а також різа­н­ня, паяння, газ­прес. зварюва­н­ня) з ручним дуговим зварюва­н­ням за­ймало провід­не місце в промисловості. У на­ступні роки обсяг викори­ста­н­ня Г. з. скоротився, що пояснюється створе­н­ням нових видів зварюва­н­ня. Про­блемами Г. з. за­ймались зокрема у Київ. політех. ін­ституті (К. Хренов, М. Борт). Значна частина устаткува­н­ня для Г. з. виробляється на одес. заводі «Автогенмаш».

Завантажити статтю