ГАЗО­ПРОВІ́Д ДАША́ВА–КИ́ЇВ — перший магістральний газо­провід в Україні та другий на європейському континенті за часом будівництва після газо­проводу Саратов–Москва. Спроектований Українським від­діле­н­ням московського ін­ституту «Ді­прогазпал­пром» (нині «ВНДПІТРАНС­ГАЗ»), уведений в екс­плуатацію 1948. Довжина газо­проводу 509,8 км, робочий тиск 55 кгс/см2. Складений з труб діаметром 500 мм, виготовлених з низьколегованої сталі з межею міцності 50 кгс/см2 та межею плин­ності 35 кгс/см2 і товщиною стінки 6–9 мм (залежно від категорії ділянок газо­проводу). Від 1949 природний газ подають до Києва й Тернополя. Після спорудже­н­ня ком­пресорних станцій у Тернополі, Красилові, Бердичеві та Боярці 1951 газо­провід ви­йшов на проект­ну потужність 5 млн м3 газу на добу (1,9 млрд м3 на рік) і став найпотужнішим у Європі. При будуван­ні газо­проводу за пропозицією науковців Ін­ституту електрозварюва­н­ня НАНУ вперше у світі на напів­стаціонарних базах за­стосували зварюва­н­ня під шаром флюсу стиків 2–3 труб, які потім вручну зʼ­єд­нували на трасі, — така технологія і донині є основною під час спорудже­н­ня магістральних трубо­проводів. Від ґрунтової корозії газо­провід захищено бітумною ізоляцією з мінеральною наповнювачем (каоліном), а також катодним (електрохімічним) захистом. 1951 газо­провід продовжено через Брянськ до Москви.