Газу підземне сховище (ГПС) - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Газу підземне сховище (ГПС)

ГА́ЗУ ПІДЗЕ́МНЕ СХО́ВИЩЕ (ГПС) – технологічний комплекс, який служить для періодичного наповнення, зберігання та відбирання газу з метою надійного забезпечення ним споживачів. У складі ГПС штучно створ. у пористому пласті або в штуч. чи природ. порожнині накопичення газу і технологічно поєднані з ним інж. споруди: свердловини, установки для компресування та забезпечення кондиційності газу, внутр. газозбірно-розподільчі мережі, сполуч. газопровід для приєднання до магістрал. газопроводу чи локал. системи газопостачання, об’єкти енергозабезпечення, автоматизації, телемеханіки, зв’язку. Система підзем. зберігання газу являє собою важливу технол. складову ланку єдиної системи газопостачання країни, що забезпечує надійність її функціонування, а також транзит. передачі газу через газотранспортну систему країни. Природ. газ, який зберігається у ГПС, за своїм призначенням поділяється на активний і буферний. Буфер. (або подушк.) об’єм газу – та частина його, яка постійно перебуває в газонос. пласті і виконує дві осн. функції: «пружної подушки» – енергет. чинника, який завдяки підтриманню певного тиску в пласті дозволяє зберігати визначену проектом продуктивність сховища під час відбирання з нього газу; буфер. зони, яка запобігає обводненню окремих свердловин і сховища в цілому переважно в кінцевій стадії відбирання газу. Актив. (або робочий) об’єм газу – та частина його, яка переважно відбирається зі сховища в осінньо-зимовий і знову наповнюється в літній сезон. Буфер. газ входить в осн. фонди підпр-в, активний – в обігові їх кошти або є власністю користувачів послугами системи.

Україна володіє достат. кількістю ГПС (13) із заг. облаштованою актив. місткістю (за актив. газом) понад 30 млрд м3 – другою за сумарною актив. місткістю в Європі (після Росії), яка здатна при належному заповненні забезпечити надійність газопостачання внутр. споживачів і транзит. передачі газу. Всі ГПС створ. на основі пористих пластів, з них 2 – на основі водонос. структур і 11 – на основі відпрацьованих газових родовищ чи покладів. Буд-во перших двох ГПС розпочато в 1960-і рр. для надійності газопостачання столиці України (побл. с. Олишівка Черніг. р-ну Черніг. обл. та с. Мрин Носів. р-ну Черніг. обл.). Від 1969 створюються ГПС на базі вичерпаних покладів газових або газоконденсат. родовищ переважно в Передкарпатті (Дашавське, Більче-Волицько-Угерське, Опарське, Богородчанське), у Дніпров.-Донец. западині (Солохівське, Кегичівське і Пролетарське) та в Криму (Глібівське). Більче-Волицько-Угерське з фактич. активною місткістю понад 17 млрд м3 і можливістю збільшення до 21–22 млрд м3 – найбільше з укр. ГПС. Вигідне геогр. розташування країни між осн. газовидобув. регіонами (Росія, країни Близького Сходу та Центр. Азії), які мають визначал. заг.-європ. значення в енергозабезпеченні, та споживачами (країни Зх., Центр. та Пд.-Сх. Європи), зумовлює створення резервів газу на тер. України, через яку проходять найголовніші трансконтинентал. газопроводи. При цьому в Україні є сприятливі передумови для розширення в разі потреби системи підзем. зберігання газу.

Літ.: Енергетичні ресурси та потоки. К., 2003.

Б. П. Савків

Стаття оновлена: 2006