ГАЙДА́Й Леонід Йович (30. 01. 1923, м. Алексєєвськ, нині Свободний Амур. обл., РФ — 19. 11. 1993, Москва) — російський кінорежисер українського походже­н­ня. Народний артист СРСР (1989). Державна премія РРФСР ім. братів Васильєвих (1970). Закін. ВДІК (1955; майстерня Г. Александрова). Зняв кінокомедії (у більшості з яких також автор чи спів­автор сценаріїв) пере­важно екс­центричні, з виразними сатир. мотивами. Прославився короткометраж. фільмами «Пес Барбос і не­звичайний крос» (1961, за гуморескою С. Олійни-ка) та «Самогон­ники» (1962). На­ступні фільми — дослідж. соц. психології рад. су­спільства: «Операція “и” та інші пригоди Шурика» (1965), «Кавказька полонянка» (1967), — пред­ставили унік. карикатурні стереотипи «вшивого інтелігента» (роль Боягуза, зі­грана Г. Віциним), пʼяниці-люмпена (Балбес — Ю. Нікулін), райкомівського господарника (Бувалий — Є. Моргунов) та «бойскаута» ран­ньобрежнєвської формації (Шурик — О. Демʼяненко). Знаковою також стала пародійна сатир. комедія «Діамантова рука» (1969). У 1970-х рр. Г. екранізував класичні літ. твори жанру: «12 стільців» (за І. Ільфом та Є. Петровим, 1971), «Іван Васильович змінює професію» (за пʼєсою М. Булгакова «Іван Васильович», 1973), «Не може бути!» (за М. Зощенком, 1975), «Інкогніто з Петербурга» (за пʼєсою М. Гоголя «Ревізор», 1978), «За сірниками» (за М. Лас­сіле, 1980).