ГА­ЙМАНІ́ВСЬКИЙ Олександр Микола­йович (06. 04. 1886, с. Хмільниця Черніг. губ., нині Черніг. р-ну Черніг. обл. — 1963, Прага) — військовий і громадський діяч, право­знавець. Сотник Армії УНР. Навч. на мед., від 1908 — на правн. ф-тах Університету св. Володимира у Києві. З поч. 1-ї світової війни при­званий до рос. армії. У 1916 склав іспит при Демидів. юрид. ліцеї (м. Ярославль, Росія) й отримав свідоцтво про закінче­н­ня фахової юрид. освіти. У березні 1917 закін. Олександрів. військ. школу (Москва). Від­тоді — в укр. війську. Брав участь у формуван­ні військ. мін-ва УНР, був пом. нач. ін­спектор. від­ділу Гол. штабу УНР (листопад 1917 — квітень 1918). У 1918 — урядовець цивіл. департаменту Держ. Сенату. Під час антигеть­ман. пов­ста­н­ня мобілізов. до респ. війська. Оборонець Над­звич. суду для роз­гляду справ заарешт. отаманів О. Палієнка, Й. Біденка, Святненка, І. Семесенка і полковника Яценка. Від квітня 1920 служив у Волин. дивізії; від 1920 на еміграції у Польщі, від 1922 — у Чехо-Словач­чині. Закін. факультет права і сусп. наук УВУ в Празі, де 1927 габілітувався на доцент, 1934 — на проф. Викладав церк. право, карне право, право Зх. Європи і карний процес у цьому Університеті. Водночас у 30-і рр. був зав. укр. від­ділу Словʼян. б-ки у Празі. 1945 заарешт. органами рад. контр­розвідки й депортований у Москву. Від­бував покара­н­ня в таборах Сибіру. 1957 повернувся до Праги, однак через хворобу не брав участі в укр. громад. роботі. Ві­ді­грав значну роль у реабілітації полковника П. Болбочана.