Галенко Марко Анатолійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Галенко Марко  Анатолійович

ГАЛЕ́НКО Марко Анатолійович (27. 07. 1957, с. Дідівщина Фастів. р-ну Київ. обл.) – майстер художньої кераміки. Чл. НСХУ (2000). Закін. Одес. пед. ін-т (1990; викл. Т. Басанець). Від 1978 – художник Гол. упр. «Київпроект»; учителював; одночасно – графік вид-в Києва, зокрема «Політвидав України», «Музична Україна», г. «Молодь України». Від 1988 – співзасн. Київ. твор. об’єдн. та галереї «Гончарі»; від 1994 – Київ. галереї сучас. мист-ва «Грифон». Працює у галузі худож. кераміки: пластика малих форм, панно та об’ємно-простор. композиції для оздоблення інтер’єрів, парк. та монум. скульптура, фігур. та декор. пластика, пам’ятні медалі. Від 1988 – учасник всеукр., міжнар. мист. виставок, симпозіумів та пленерів. Персон. – у Києві (1997–99, 2002–03). Г. звертається до слов’ян. архаїки, прагне наблизитися до праістор. знаків-символів, у яких втілено архетипи етнокультури українців. Одна з улюблених тем Г. – козацько-гетьманська. Твори за мотивами укр. фольклору та пісень сповненні радості й гармонії, життєлюбності, фантазії; є сплавом нац. і заг.-людського. Роботи зберігаються в Нац. музеї-заповіднику укр. гончарства в смт Опішня Зіньків. р-ну Полтав. обл., Слов’ян. музеї-парку керам. скульптури (Донец. обл.).

Тв.: декор. пласти – «Чаша життя» (1996), «Молодик» (1997), «Левко та Ганна», «Причастя», «Фаетон» (усі – 1999), «Запали вогонь», «Пливе щука», «Ритуальна посудина» (усі – 2000), «Половецьким шляхом» (2001), «У лісі, де живе сирин», «Кожному щастя хоч раз випадає», «Пливе щука з Кременчука, по воді хвостяка грюка», «І твій батько, і мій батько були добрі козаки» (усі – 2002); скульптури – «Смертельний поєдинок Геракла з левом», «Геродот відкриває скіфів, скіфи відкривають Геродота» (усі – 1998); декор. композиція «Блага вість» (1998); серії – «Вечори на хуторі» (усі – 1999), «Будьмо» (2002).

Літ.: Онищенко В. «Будьмо» // Укр. керамол. журн. 2002. № 3; Чегусова З. Марко Галенко: Беспечальный керамист // Метро. 2002, 14–20 июня; Її ж. Світ радості й гармонії // Президент. 2003. № 2; Чегусова.

З. А. Чегусова

Стаття оновлена: 2006