Галицький Владислав - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Галицький Владислав

ГА́ЛИЦЬКИЙ Владислав (1850 – після 1939) – архітектор. Закін. Львів. тех. академію (1875). Працював у Львові 1879–1914. Від 1924 – міський арх. м. Ясло (Польща). Використовував стильові форми неоренесансу, неороманіки, неоготики, необароко і модерну. Збудував низку споруд, зокрема: житл. кам’яницю З. Ріхтмана на вул. А. Міцкевича (нині Листопадового Чину, № 14, 1880; скульптор Л. Марконі), спортклуб т-ва «Сокіл» на розі вул. Б. Зиморовича (тепер Дж. Дудаєва, № 8) і Сокола (нині П. Ковжуна, 1887; співавт. А. Каменобродський), церкву Вознесіння Господнього побл. парку «Знесіння» (1897–1901), Дім Політех. т-ва на вул. Дж. Дудаєва, № 9 (1906; арх. В. Равський (молодший), скульптор Е. Плішевський), другу вежу костелу св. Михаїла в Монастирі босих кармелітів на вул. В. Винниченка, № 22 (1906), дві кам’яниці Т-ва взаємодопомоги катол. священиків зі скульптур. гербом Литви на вул. Мурарська, № 47 та зі статуєю Мадонни на вул. Мурарська, № 49 (нині С. Єфремова, обидві – 1906); каплицю родини Барчевських на Личаків. цвинтарі (1887; скульптурна майстерня Л. Шимзера). Проектував для Зх. Галичини (тепер Польща): Білий монастир м. Нови Сонч (1890-і рр.), необарок. палац.-парк. комплекс у Сярах побл. м. Ґорліце (1912, скульптор П. Війтович; обидва – Польща).

Ю. О. Бірюльов

Стаття оновлена: 2006