Галич Марія Олександрівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Галич Марія Олександрівна

ГА́ЛИЧ Марія Олександрівна (06 (19). 08. 1901, с. Мокра Калигірка, нині Катеринопіл. р-ну Черкас. обл. – 22. 01. 1974, Львів) – прозаїк. Чл. київ. літ. групи «Аспис» – «Ланка» – «МАРС» (1923–29). Закін. Київ. ІНО (1926). Учителювала у Києві (1926–30), Харкові (1930–39). Була лібретистом Київ. кіностудії худож. фільмів. Під час нім. окупації друкувалася у ж. «Засів». Згодом оселилася у Львові, працювала викл. Ін-ту вдосконалення вчителів, лектором при т-ві «Знання». Авторка зб. новел «Друкарка» (К., 1927) і «Моя кар’єра» (К., 1929). У її творчості відображено темат.-стильову еволюцію укр. малої прози. Ранні етюди «Перстень», «Убили», «Небела» – стислі мініатюрні замальовки про нужденне село, вдовину долю. Твори майже безсюжетні, цікаві худож. засобами – імпресіоніст. символікою, асоціат. згущенням емоцій. Наприкінці 60-х рр. у г. «Літературна Україна» опублікувала спогади про Є. Плужника, Б. Антоненка-Давидовича, Г. Косинку. Упорядкувала зі своїм чоловіком С. Постриганем «Термінологічний словник лісівника» (Л., 1980). У рукописах залишилися напис. у 50–60-х рр. повісті «Як я знайшла рушницю», «Мати і діти», «Єва», «На суді», «Хлібороби» (з присвятою Г. Косинці), автобіогр. роман «Ганна Гай».

Літ.: Мацько В. Злотонить. Кам’янець-Подільський, 1994; Мельник В. Несправджені сподівання: До 90-річчя від дня народж. М. Галич // Львівщина–96: Регіон. річник. Т.; Л., 1996.

В. П. Мацько

Стаття оновлена: 2006