Галичина дивізія

«ГАЛИЧИНА́» дивізія — військова формація у складі німецьких збройних сил періоду Другої світової війни, до якої набирали галицьких українців. Назва і під­порядкува­н­ня дивізії змінювалися: на час організації набору (весна–літо 1943) — «СС стрілецька дивізія Галичина», або «Галицька дивізія»; у січні 1944 — «14 — СС добровольча дивізія Галичина»; після пере­формува­н­ня в серпні 1944 — «14-а гренадерська дивізія зброї СС (Галицька № 1)»; від листопада 1944 — «14-а гренадерська дивізія зброї СС (Українська № 1)»; після скла­да­н­ня 25 квітня 1945 присяги на вірність українського народу перед пред­ставниками Укр. нац. комітету — 1-а Укр. дивізія УНА. Однак повного заверше­н­ня «українізації» дивізії, в складі якої на той час налічувалося 11 % нім. персоналу, не сталося у звʼязку з капітуляцією Німеч­чини. З цієї ж причини не пере­брав командува­н­ня формацією від бриґаденфюрера СС Ф. Фрайтаґа генерал-хорунжий М. Крат. Тривалий час ініціативи частини укр. антикомуніст. діячів, спрямовані на створе­н­ня військ. зʼ­єд­на­н­ня, яке б разом з нім. армією боролося на фронті проти рад. армії, нім. влада від­кидала. Однак навесні 1943 окупац. адміністрація на теренах райхскомісаріату «Україна» при­ступила до організації «Укр. визв. війська» на зразок «Рус­ской освободительной армии» генерала А. Власова, до складу яких включалися особи різних національностей. Водночас за клопота­н­ням губернатора дистрикту «Галичина» О. Вехтера, який пішов назу­стріч побажа­н­ням укр. громад. діячів Сх. Галичини, райхсфюрер СС Г. Гім­млер згодився на формува­н­ня дивізії СС з числа галицьких українців. 28 квітня 1943 у Львові від­булося урочисте офіц. проголоше­н­ня формува­н­ня дивізії. Для набору, духовно-культур. та соц. опіки її вояків та їхніх родин створювалася Військ. управа (ВУ) як допоміжний орган при губернаторові дистрикту «Галичина». Почес. головою ВУ обрали колиш. військ. діяча ЗУНР генерала УГА В. Курмановича, головою — пред­ставника нім. адміністрації А. Бізанца, колиш. старшину УГА. Від грудня 1943 ВУ видавала часопис «До пере­моги», від січня 1945 — «До бою». На тер. Сх. Галичини діяло бл. 50-ти окруж. та повіт. уповноважених, яким допомагали місц. органи Укр. центр. комітету. Набір до дивізії йшов досить швидкими темпами і спершу проходив за урочистих об­ставин, хоча ОУН(б) і УПА ви­ступали рішуче проти вступу українців до дивізії. 30 жовтня 1943 на засі­дан­ні ВУ були під­биті під­сумки вербувал. кампанії: зголосилося до вступу в дивізію понад 82 тис. осіб, про­йшли мед. обстеже­н­ня — 25,6 тис., одержали виклик на зарахува­н­ня — 19 тис., зʼявилося — 13,2 тис., направлено у ви­шкіл. табори — 11 578 осіб, що було менше штатної чисельності піхот. дивізії СС. Осн. рекрут. ви­шкіл проходив у таборах Гайделяґер і Нойгам­мер, згодом різні категорії вояків були направлені на фахові ви­школи й під­старшин. школи вермахту й військ СС у Чехії, Франції, Нідерландах. За штат. роз­писом дивізія мала у своєму складі три піхот. полки (№ 29, 30, 31), гармат. полк; баталь­йони: фузілерний, звʼязку, саперний; дивізіони: протитанк., зенітний; спец. частини, запасний ви­шкіл. полк (разом бл. 16 тис. вояків). Командиром було при­значено бриґаденфюрера CС Ф. Фрайтаґа, нач. штабу — ма­йора В.-Д. Гайке. Старшин. і під­старшин. посади за­ймали пере­важно німці, в ланці нижче баталь­йону були й українці. Командною ви­знавалася галицька (укр.), наказовою — нім. мови. Разом із полками № 1–3 (29, 30, 31) формувалися й полки № 4– 8, які називалися поліц. й були включені у формува­н­ня, що мало назву «Добровольча СC поліц. дивізія “Галичина”». Зокрема 4-й полк цієї формації в лютому 1944 діяв проти польс. і рад. партизанів у р-ні Золочів– Радехів–Збараж. Це ж стосується т. зв. Бо­йової групи Баєрсдорфа (2 тис. вояків), яка у березні 1944 вела боротьбу з партизанами у р-ні Чесанів– Любачів–Замостя–Тарногрод. Вояки дивізії присягалися на вірність ідеалам боротьби проти більшовизму для визволе­н­ня українського народу й своєї батьківщини і на виявле­н­ня без­умовного послуху Верховному головнокомандувачеві нім. ЗС А. Гітлеру. На від­міну від ін. формацій військ СС, на комірах і рукавах уніформи вояків дивізії «Галичина» замість срібних блискавок давньонім. бога Тора були традиц. галицькі емблеми: срібний лев на чорному тлі й жовтий лев на синьому тлі. Після боїв на рад.-нім. фронті під Бродами (17–22 липня 1944) дивізія «Галичина» внаслідок важких втрат від­ведена на від­починок і пере­формува­н­ня. У цей період частина її вояків (до 4-х тис. осіб) пере­йшла до лав УПА. У вересні — грудні 1944 дивізія вела боротьбу проти рад. і місц. партизан у Словач­чині, де теж були випадки пере­ходу окремих груп вояків як до УПА, так і до словац. партизан. У січні–березні 1945 дивізія воювала проти югослав. партизан у Словенії, у квітні 1945 — зайняла оборону в р-ні м. Ґрац (Австрія). Після капітуляції Німеч­чини більша частина 1-ї Укр. дивізії УНА була інтернована в Італії, частина — в Австрії. Всупереч вимогам уряду СРСР пере­дати її особовий склад, інтерновані вояки дивізії були вивезені до Великої Британії, а 1947 — звільнені з таборів. 1949 у м. Новий Ульм (Німеч­чина) засн. Братство колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української національної армії.

Літ.: Гриньох І. Дивізія «Галичина» й українське під­пі­л­ля. Мюнхен, 1951; Гайке В.-Д. Українська дивізія «Галичина»: Історія формува­н­ня і бо­йових дій 1943–45. Торонто, 1970; Верига В. Дорогами Другої світової війни: Легенди про участь українців у Варшавському пов­стан­ні 1944 р. та про Українську Дивізію «Галичина». Торонто, 1980; Колісник Р. Військова управа та Українська дивізія Галичина. Діяльність Військової управи та німецька політика від­носно українських національних збройних сил в роках 1943–1945 // НТШ в Канаді: Бібліотека україно­знавства. Т. 30. 1990; Українська дивізія «Галичина»: Істор.-публіцист. зб. К.; Торонто, 1994; Боляновський А. Дивізія «Галичина». Історія. Л., 2000.

А. В. Кентій

Завантажити статтю