Галкін Олексій Семенович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Галкін Олексій Семенович

ГА́ЛКІН Олексій Семенович (21. 09. 1866, Київщина – 1940, Львів) – військовий діяч УНР. Закін. Володимир. кадет. корпус (1885), 2-е Костянтинів. військ. уч-ще у Києві (1887), Микол. академію Генштабу у С.-Петербурзі (1893). Під час 1-ї світ. війни – генерал-лейтенант, служив у штабі Пд.-Зх. фронту. З утворенням УЦР сприяв українізації частин Пд.-Зх. фронту, формуванню нац. частин. Від квітня 1918 – нач. Гол. штабу укр. війська, чл. Укр. військ. ради у Києві; від грудня 1918 – нач. канцелярії Військ. мін-ва уряду Директорії. У червні 1919 в р-ні Тернополя потрапив у польс. полон, перебував у таборі для військовополонених. Навесні 1920 – нач. Гол. мобілізац. упр. Військ. мін-ва УНР, згодом – віце-міністр військ. справ. Восени 1920 признач. Військ. міністром УНР. Перебував на цій посаді до квітня 1921. Відтоді мешкав у таборі м. Каліш (Польща), де входив до Вищої військ. ради. Від 1923 – генерал-полковник. У 1924 за власним бажанням пішов у відставку. Жив у м. Старий Самбір (нині Львів. обл.), від 1929 – у с. Посіч побл. м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Брав участь у громад. діяльності, був чл. Т-ва захисту укр. сиріт. Восени 1939, з приходом рад. армії, заарешт. органами НКВС, помер під час допиту у львів. в’язниці «Бригідки».

Літ.: Бачинський Л. Генерал О. Галкін // Літопис Червоної Калини. Л., 1938. Ч. 12; Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. К., 1995; Генералітет укр. визв. змагань.

К. Є. Науменко

Стаття оновлена: 2006