Гальперін Яків Борисович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гальперін Яків Борисович

ГАЛЬПЕ́РІН Яків Борисович (псевд.: Яків Галич, Микола Первач; квітень 1921, Київ – квітень 1943, там само) – поет, публіцист. Навч. у Київ. ун-ті (від 1940). Друкуватися почав 1938. У 1939 отримав стипендію Наркомосу за кращі вірші про Т. Шевченка. Писав рос. та укр. мовами. У ст. «Про ямб і штамп» // «ЛГ», 1941, 20 черв. Г. виступав проти тогочас. поет. стереотипів, розмірковував щодо напрямів подальшого розвитку поезії. Розвинув цю тематику в розвідці «Література в закутні (стаття перша)» // «Літаври», 1941, 23 листоп. Запланов. продовження не було опубл., оригінал не знайдено. Г. свідомо залишився в окупов. німцями Києві, друкував свої вірші («Сміх», «Хуга йде!») у тижневику «Літаври» (1941). Створив поет. цикл «Немцы уйдут» (рукопис втрачено). Був заарешт. і страчений німцями. Низку поезій Г. опубл. в антологіях «Сто русских поэтов о Киеве» (К., 2001), «Сто поэтов о любви» (К., 2002).

Р. З. Заславський

Стаття оновлена: 2006