Гамарник Ян Борисович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гамарник Ян Борисович

ГАМА́РНИК Ян Борисович (02(14). 06. 1894, Житомир – 31. 05. 1937, Москва) – радянський партійний і військовий діяч. Армійський комісар 1-го рангу (1935). Держ. та бойові нагороди СРСР. Від 1915 навч. в Ун-ті св. Володимира у Києві. Рев. діяльність розпочав у 1914, від 1916 – чл. РСДРП(б). У жовтні 1917 був одним із кер. більшов. зброй. повстання у Києві, згодом керував підпіл. роботою парторг-цій в Одесі, Харкові та Криму. 1919 – чл. Харків. губкому, голова Одес. губкому КП(б)У, чл. Реввійськради Пд. групи військ 12-ї армії; 1920–23 – голова Одес. і Київ. губкомів КП(б)У, Київ. губвиконкому. Протягом 1923–28 працював у держ. і парт. органах на Далекому Сході, був секр. ЦК Компартії Білорусі. Від 1929 – нач. Політупр. Червоної армії, чл. Реввійськради СРСР, від 1930 – заст. наркома оборони СРСР, заст. голови Реввійськради СРСР, від травня 1937 – чл. Військ. ради Середньоазіат. військ. округу. Був також чл. ЦК КП(б)У (1919–20), ЦВК СРСР і ВУЦВК. Причетний до масових репресій в армії. У складній політ. обстановці того часу покінчив життя самогубством. Після смерті проголошений «ворогом народу». Реабіліт. у 1955.

Літ.: Салехов Н. И. Ян Борисович Гамарник. Москва, 1964.

Ю. І. Шаповал

Стаття оновлена: 2006