Кривицька Леся Сергіївна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кривицька Леся Сергіївна

КРИВИ́ЦЬКА Леся (Олександра) Сергіївна (дівоче – Єлисеєва; 04(16). 01. 1899, м. Чигирин Київ. губ., нині Черкас. обл. – 07. 11. 1983, Львів) – актриса. Нар. арт. УРСР (1954). Навч. у міському уч-щі, учит. се­мінарії у Чигирині. 1918 продовжила навч. у Київ. муз.-драм. ін-ті, водночас працювала у Театрі М. Садовського. 1919–20 – актриса Держ. нар. театру УНР під кер-вом М. Садовського у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.). Разом із театром виїхала у Галичину, згодом інтернована у Дембіц. табір побл. Кракова. Від 1921 – у Львові. Працювала у мандрів. укр. трупах: 1921–22 – Театрі ім. І. Фран­ка, 1922–23 – Укр. те­атрі під кер-вом М. Орда-Степ­няка, 1924 – Укр. театрі М. Дем­чишина, 1925–27 – «Укр. Придніпрян. театрі», 1927 – «Новому укр. театрі», 1927–29 – у кооперативі «Укр. театр» під кер-вом Й. Стадника, 1929–34 – Укр. теат­рі ім. І. Тобілевича під кер-вом В. Блавацького, 1934–36 – у теат­рі «Заграва», 1938–39 – Укр. нар. театрі ім. І. Котляревського. Під час нім. окупації 1941–44 виступала в Укр. театрі Львова. 1944–73 – актриса Львів. укр. драм. театру ім. М. Заньковець­кої. Авторка кн. «Повість про моє життя (спогади артистки)» (К., 1965). К. – лірико-драм. актриса. Володіла даром перевтілення в кожній ролі, могла бути ніжною і злою, ґротеск. і трагедій., відкри­тою, правдивою.

Ролі: Анна, Предслава («Украдене щас­тя», «Сон князя Святослава» І. Фран­­ка), Маруся («Маруся Богуславка» М. Старицького), Ліда («Платон Кречет» О. Корнійчука), Оксана, Наталія Семенівна («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького), Кручиніна («Без вини винні» О. Островського), Любов («Любов Ярова» К. Тре­­ньова), Ольга («Три сестри» А. Чехова), Мати («Вій, вітерець!» Я. Райніса, «Поступися місцем завтрашньому дню» В. Дельмар).

Літ.: Кирчів Р. Тернистий шлях актри­си Лесі Кривицької // Укр. альм. Варшава, 1999; Веселка С. Заньківчани // Арт-поступ. 1999, 26 січ.; Гринько О. Жіночість загадкового таланту // КіЖ. 1999, 2 жовт.

А. Г. Бабенко

Статтю оновлено: 2014