Гарантії прав і свобод людини та громадянина - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гарантії прав і свобод людини та громадянина

ГАРА́НТІЇ ПРАВ І СВОБО́Д ЛЮДИ́НИ ТА ГРОМАДЯ́НИНА – один із невід’ємних елементів правового статусу людини та громадянина; система умов, засобів, принципів і норм, що забезпечують здійснення, охорону й захист прав і свобод людини та громадянина; необхідна передумова виконання суб’єктами правовідносин обов’язків, покладених на них для реалізації зазначених прав і свобод. Г. п. і с. л. та г. є одним із центр. понять теорії прав людини, яке у концентров. вигляді відбиває реальність, здійсненність й захищеність прав і свобод людини та громадянина у даному сусп-ві, рівень гуманістичності держави і її ін-тів. У філос.-правовому сенсі вони втілюють діалектику переходу від належ. до дійс. стану здійснення (реалізації) згаданих прав і свобод. Теор.-наук. поняття «Г. п. і с. л. та г.» – явище історичне, оскільки їх розвиток завжди передбачав істор. спадкоємність відповід. уявлень, що не відзначалися сталістю упродовж історії сусп-ва, а з плином часу змінювалися, наповнювалися новим змістом. У різні періоди історії людства в різних країнах з відмін. типами сусп.-політ. і екон. розвитку процес формування й гарантованості прав і свобод людини та громадянина відбувався неоднаково, тому слід враховувати, що ступінь їх гарантування з боку держави може бути різним і здебільшого не має абсолют. характеру.

Реальність демократії у сусп-ві є основою реальності Г. п. і с. л. та г., здійснення й повна реалізація яких можливі лише за умов додержання і виконання обов’язків як з боку держави, так і самих людей. Формування громадян. сусп-ва неможливе без належ. гарантування прав і свобод людини та громадянина державою, причому вони не можуть бути скасовані ні за яких умов, а при прийнятті нових законів чи внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, для чого й необхідні відповідні гарантії.

Ефективність Г. п. і с. л. та г. залежить від рівня розвитку ін-тів демократії, стану економіки, правової культури та заг. правового розвитку сусп-ва, наявності сусп. злагоди, належного функціонування держ. влади тощо. Вони виражають не лише фактич. і юрид. статус особи в сусп-ві, а й суть діючої у країні демократії та соц. можливості, закладені в сусп. ладі, й можуть розглядатися як важлива ознака реальності правової держави. Гарантії виражають досягнутий ступінь розвитку сфер життя як окремо взятої особи, так і сусп-ва у цілому. Їм притаманні: нормативність, доцільність, формальна визначеність, відображення засад справедливості, системність, фундаментальність, безперервність й індивідуальність дії, значущість, забезпеченість державою, універсальність, пріоритетність. Водночас системність гарантій відображає розгалуженість самих прав і свобод.

Нині в юрид. літ-рі існують різні погляди щодо класифікації Г. п. і с. л. та г., однак осн. критерієм їх відбору є ознаки тієї галузі сусп. відносин, у якій вони виявляються, діють та вдосконалюються. Усі галузі поділяють на внутр.-держ. (заг.-соц., юрид., судові й позасудові) та міжнар. Заг.-соц., у свою чергу, поділяють на політ., ідеол. (іноді їх розглядають як єдиний комплекс гарантій), екон., соц. і культурні (духовні).

Політ. гарантії, які є необхід. і важливим елементом політ. системи сусп-ва, являють собою певні умови, способи й засоби, що забезпечують використання механізму влади народу для здійснення прав і свобод людини та громадянина. В Україні вони відображають загальновизнані міжнар. норми, передбачені, зокрема, у Міжнар. пакті про громадян. і політ. права та Європ. конвенції з прав людини. Серед них – належність усієї повноти влади народу України (ч. 1 ст. 5 Конституції України); участь громадян України в упр. держ. справами; здійснення народовладдя через всеукр. або місц. референдуми, вибори та ін. форми безпосеред. демократії (ст. 69); принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6); гарантії свободи об’єднання у політ. партії та громад. орг-ції (ст. 36–37); політ. багатоманітність (ч. 1 ст. 15); права щодо звернення до органів держ. влади й місц. самоврядування (ст. 40) тощо.

Екон. гарантії – умови, способи і засоби екон. системи держави, що включає в себе панівний тип екон. відносин, різноманітні форми власності, екон. свободу членів сусп-ва та їх об’єднань для фактич. реалізації прав і свобод. Вузьке розуміння екон. (матеріал.) гарантій, без яких втрачають сенс багато ін. прав, зокрема політ. і соц., охоплює лише майнові засоби забезпечення ефективності прав і свобод. Конституція України та чинне законодавство закріпили у своїх нормах такі актуал. і важливі екон. гарантії, як гарантія права приват. власності (поряд з ін. її формами), яке проголошується непорушним і гарантується кожній людині (ст. 41) та гарантування права на підприємниц. діяльність (ст. 42).

Соц. гарантії – сукупність умов, способів і засобів соц. характеру, спрямованих на здійснення відповід. соц. благ особи і забезпечених соц. політикою держави. Конституція України та похідні від неї нормативні акти передбачають соц. гарантії прав на: працю (ст. 43), страйк (ст. 44), відпочинок (ст. 45), соц. захист (ст. 46), житло (ст. 47), достатній життєвий рівень (ст. 48), охорону здоров’я (ст. 49), безпечне довкілля (ст. 50), шлюб (ст. 51), благодійниц. діяльність щодо дітей (ст. 52). Вони забезпечують соц. стабільність; створення рівних можливостей для реалізації творчого профес. потенціалу кожної людини та сусп. групи; держ. гарантії для тих, хто нездатний забезпечити собі гідне життя в умовах становлення ринк. економіки; відповідні пенсії; кваліфіков. загальнодоступне мед. обслуговування; регулювання цін на найнеобхідніші товари широкого вжитку тощо.

Юрид. гарантії – сукупність умов та спец. правових способів і засобів, за допомогою яких забезпечується безперешкодне їх здійснення, охорона й захист. В юриспруденції існує багато різноманіт. підходів до класифікації юрид. гарантій, однак умовно їх поділяють на три групи: реалізації, охорони, захисту. До першої групи належать межі прав і свобод, їхня конкретизація у законодавстві; конституц.-правові принципи статусу особи; юрид. факти, з якими пов’язується володіння ними та безпосереднє користування; процесуал. форми реалізації; заходи заохочення та стимулювання правомір. поведінки; юрид. обов’язки. До другої – заходи, спрямовані на запобігання правопорушень, встановлення та знешкодження умов і причин, що їх породжують. Третю групу утворюють норми, які є юрид. засобами для безпосеред. захисту порушених прав і свобод, визначають порядок використання цих засобів, а також поновлення таких прав і застосування санкцій до винних у їх порушенні. Оскільки система юрид. гарантій є нормативно-правовим засобом, їх можна розглядати як сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових та інституц.-організац. гарантій. Нормативно-правові гарантії містяться у нормах матеріал. та процесуал. права як юрид. засоби реалізації, охорони та захисту прав і свобод; інституц.-організац. – у нормативно-правових актах, в яких регламентується діяльність держ. і сусп. інституцій по орг-ції діяльності здійснення прав та свобод.

Виділяють також три рівні механізму гарантування прав і свобод: конституц. гарантії, які записані у Конституції і свідчать про значущість тих умов і засобів, за допомогою яких забезпечуються права та свободи; передбачені поточ. законодавством; наявні у прийнятих на основі Конституції і законів підзакон. правових актах. Окрім того, існують специфічні правові гарантії для певної галузі права, які підсилюють конституц. гарантії – цивіл.-правові, соц.-правові, адм.-правові тощо.

В Україні передбачені і міжнар.-правові Г., які поділяють на матеріал. (можливість звернення до Європ. комісії з прав людини, Європ. суду з прав людини тощо), процесуал. (доступ. для кожного порядок такого звернення) та організац. (система і орг-ція діяльності міжнар. інституцій із захисту прав людини).

Нині в Україні існує широке коло Г. п. і с. л. та г., однак гарантованість практич. реалізації прав людини ще перебуває на досить низькому правовому рівні. Проте незадовіл. стан справ з гарантованістю прав і свобод, який би він не був далекий від задекларованих в Основному Законі, не може бути підставою для вилучення їх з Конституції України чи переформулювання. У правовій науці поки що не вироблено єдиної позиції стосовно шляхів поліпшення реал. гарантування прав і свобод людини та громадянина, тому перед Україною стоїть завдання вироблення нац. шляху досягнення належ. рівня Г. п. і с. л. та г.

Літ.: Князєв В. Конституційні гарантії прав і свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні // ПрУ. 1998. № 11; Пустовіт Ж. Поняття соціальних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Там само. 2000. № 3; Гуренко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантії прав і свобод людини і громадянина. К., 2001; Заворотченко Т. Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // ПрУ. 2002. № 5; Магновський І. Економічні гарантії конституційних прав і свобод людини та громадянина // Там само. 2003. № 1; Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: Навч. посіб. К., 2004.

С. В. Лінецький

Стаття оновлена: 2006