Гарасевич Андрій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гарасевич Андрій

ГАРАСЕ́ВИЧ Андрій (13. 08. 1917, Львів – 24. 07. 1947, загинув побл. м. Берхтесґаден, Німеччина) – письменник. Закін. г-зію в Ужгороді, навч. в муз. школі С. Дністрянської, на правничому та філос. ф-тах Карлового ун-ту (Прага). Від 1945 – у таборах для переміщ. осіб (Зх. Німеччина). Учителював у табір. г-зії, виступав з концертами як піаніст, захоплювався альпінізмом. Друкувався від 1935 (г. «Вперед», Ужгород; «Напередодні», Львів та ін. виданнях). Ранні вірші часто підписував псевд. Василь Сурмач. У кращих своїх поезіях Г., долаючи впливи львів. і праз. поетів, виявляє себе добротним майстром форми, вдало відтворює як сусп.-філос. мотиви, так і ліричні переживання особистості (поема «Плач Єремії», цикли віршів «Самотність», «Визов», «Стара Прага»). Поезії Г. зібрано в кн. «Сонети» (Прага, 1941) і «До вершин» (Нью-Йорк, 1959, передмова Б. Кравціва). Г. належить низка проз. творів: новели «Очарована душа» (про М. де Сервантеса) і «Апасіоната» (про Л. ван Бетговена), спогад «Побратими», есеї про альпінізм («Все вище»), про Є. Маланюка.

Літ.: З. Т. Поет-альпініст // Укр. трибуна. 1946, 3 серп.; Гридень К. Андрій Гарасевич // Вежі. 1947. № 1; Державин В. Поет камерного жанру // Сучасна Україна. 1952. № 22; Неврлий М. Про трьох друзів поетів. Андрій Гарасевич (1917–1947) // Зерна. 1998. Ч. 4–5.

Р. І. Доценко

Стаття оновлена: 2006