Гафез - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гафез

ГАФЕ́З (справж. – Гаглойти Федір Захарович; 29. 08(11. 09). 1913, Баку – 12. 08. 1983, м. Цхінвалі, Пд. Осетія, Грузія) – осетинський письменник. Учасник 2-ї світ. війни. Лауреат премії ім. К. Хетегурова (1981). Закін. Пд.-Осетин. пед. ін-т (м. Цхінвалі, 1940). Очолював Пд.-Осетин. відділ. СП (1955–73). Писав осетин., груз. і рос. мовами. Поезії почав друкувати 1935. Перша зб. віршів – «Фӕндыры зӕлтӕ», («Акорди фандира», 1940). Ліро-епічні вірші, балади, поеми про фронт. будні увійшли до зб. «Адджын у цард» («Життя миле», 1948). Людині праці присвяч. лірич. щоденник «Тулдзы къох» («Дубовий гай», 1956). У зб. поем і легенд «Фады артдзӕст» («Рідне вогнище», 1959), як і в ін. творах Г., реаліст. основа поєднується з романт. світовідчуттям письменника. Трудівники гір і долин є героями зб. оповідань «Дзаджейы рухс» («Лампочка Дзадже», 1961). Роман «Добрый день, люди!» (1966) відтворює різні долі людей в епіч., лірич. та публіцист. манері живописання. У доробку Г. також – трагедії, комедії, літ.-крит. роздуми, есе. Не раз відвідував Україну, присвятив їй вірші «Чому тебе люблю», «Україні», «Дніпро». До образу Т. Шевченка звернувся у віршах «Тарасові Шевченку», «Кобзареві», «На Чернечій горі». Нарис «У Києві. Із зошита письменника» (1954) присвяч. перебуванню в Україні. Переклав осетин. мовою вірші Т. Шевченка «Заповіт», «Буває, в неволі іноді згадаю», «І золотої й дорогої» та ін. Упорядкував збірки осетин. перекладів творів Т. Шевченка (1954) та І. Франка (1956), написав до них передмови. Переклав окремі твори П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, О. Гончара. Підтримував дружні зв’язки з П. Тичиною та ін. укр. письменниками. У ж. «Фидиуӕг» («Провісник», 1954, № 1, 3) опубл. переклади Г. творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, О. Гончара, І. Ле, П. Козланюка, С. Олійника, М. Нагнибіди, П. Воронька та ін. Укр. мовою деякі твори Г. переклали М. Лещенко, Л. Куліш, В. Бойченко, В. Нарошкевич та ін.

Тв.: укр. перекл. – (Вірші) // Сузір’я. К., 1969. Вип. 3; (Вірші) // Високий обрій. О., 1987; (Вірші) // Голоси гір та степів. О., 1987.

Літ.: Луценко І. Наш друг – Гафез // ЛУ. 1971, 12 січ.; Його ж. Гафез і Тичина // РЛ. 1977. № 6.

І. А. Луценко

Стаття оновлена: 2006