Гафурі Мажит - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гафурі Мажит

ГАФУРІ́ Мажит (Гафури Мәжит; справж. – Гафуров Габдельмажит Нурганійович; 20. 07(01. 08). 1880, с. Зілім-Каранове Стерлітамац. пов. Уфим. губ., нині Гафурій. р-ну, Башкортостан, РФ – 28. 10. 1934, м. Уфа, Башкортостан, РФ) – башкирський і татарський письменник. Нар. поет Башкир. АРСР (1923). Навч. у медресе Троїцька (1898), Казані (1904), Уфи (1906; усі – Росія). Був чорноробом на золотих копальнях, учителював у рідному селі та казах. аулах, працював у башкир. і татар. періодиці. Зазнав переслідувань з боку цар. влади. Писати почав 1902 татар. мовою. Виступав у різних літ. жанрах (вірші, ліричні мініатюри, поеми, байки, оповідання, повісті, драми, публіцистика). Колоніал. становище башкир. народу в складі Рос. імперії, визв. прагнення і надії визначили зміст та ідейне спрямування творчості Г., зокрема його поет. зб. «Себер тимер юлы йәки әхүәле милләт» («Сибірська залізниця, або Становище нації», Оренбург, 1904), «Яшь гомерем» («Моє молоде життя», 1906), «Милләт мәхәббәте» («Любов до нації», 1907). Уже тоді він отримує визнання як один із найвидатніших поетів Татарстану і Башкортостану. Ілюзії, пов’яз. із більшов. переворотом 1917, сусп.-політ. процеси наступ. років відображено у зб. «Ҡыҙыл байрак» («Червоний прапор», Уфа, 1917), поемах «Эшсе» («Робітник», Казань, 1921) та ін. У ранніх оповіданнях відтворив страхітливі у своїй буденності картини люд. горя. Симптоматично, що художня проза Г. і в рад. часи звернена в минуле. У повісті «Ҡара йөҙҙәр» («Чорнолиці», Уфа, 1926) реалістично змальовано важкий дореволюц. побут башкир. народу, засуджено зневагу до жін. долі й гідності, а в автобіогр. творі цього ж жанру «Шағҙың алтын приискыһында» («На золотих копальнях поета», 1930) подано картини нещадного визиску робітників. Про складний процес пробудження самосвідомості простого люду йдеться у повісті «Тормыш баскычлары» («Щаблі життя», 1928). Автор кн. про трагедію голодомору 1921– 22 «Ачлык тырнагында» («В пазурах голоду», 1923), п’єси «Ҡыҙыл йондоҙ» («Червона зірка», 1925). На поч. 20-х рр. Г. почав писати башкир. мовою, що сприяло формуванню плеяди молодих письменників, які остаточно утвердили мову рідного народу як літературну. Стиль творів Г. відзначається простотою і чіткістю, багатством нар. мови, ясністю виражал. засобів. Укр. мовою твори Г. перекладали П. Тичина, В. Сосюра, М. Пригара, М. Терещенко, С. Литвин, В. Малишко, М. Стельмах, В. Струтинський та ін. Ґрунтовне дослідж. «Патріотизм у творчості Мажита Гафурі» (1942; К., 1955) виконав П. Тичина під час перебування в Башкир. АРСР. Образ Г. змалював О. Ющенко у вірші «На щастя» (1982). Ім’ям Г. названі р-н у Башкортостані, вулиця в Уфі, де також діє Башкир. театр драми ім. Г., відкрито Будинок-музей Мажита Гафурі (1948).

Тв.: укр. перекл. – Вибрані поезії. К., 1955; (Вірші) // Тичина П. Твори: У 4 т. Т. 4. К., 1962; Чорнолиці. К., 1963; Бідняки // Оповідання письменників автоном. республік, областей, нац. округів та країв РРСФР. Вип. 1. К., 1976; Поезії. К., 1980.

Літ.: Тичина П. Патріотизм у творчості Мажита Гафурі. К., 1955; Вядро Ш. Слово любові і шани // ЛУ. 1970, 7 серп.; Кирилюк Є. На башкирській землі // Там само. 1980, 5 верес.; Рамазанов Г. Мажит Гафури. Москва, 1980; Талант, отданный народу: Сб. статей. О творчестве М. Гафури. Уфа, 1982.

Б. В. Хоменко

Стаття оновлена: 2006