Гвєздослав - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гвєздослав

ГВЄЗДОСЛА́В (Hviezdoslav; справж. – Орсаг Павол; Orszagh Pavol; 02. 02. 1849, м. Вишній Кубін, нині Дольний Кубін, Словаччина – 08. 11. 1921, там само) – словацький поет. Вивчав право у Вищій пед. школі (м. Пряшів, нині Словаччина, 1870–72). Основоположник нової словац. літ-ри. Дотримувався демократ. поглядів, виступав за єдність словац. і чес. народів. Друкуватися почав у 60-і рр. Автор зб. «Básnické prviestky Jozefa Zbranského» (1868); лірич. циклів «Sonety» (1882–86), «Letorosty» (1885–95), «Žalmy a hymny» (1885–95), «Prechádzky letom» (1893–95), «Prechádzky jarom» (1898), «Stesky» (1903–06), «Dozvuky» (1909–11); ліро-епіч. поем з життя селянства «Hájnikova žena» (1886), «Ežo Vlkolinský» (1890); епіч. творів на біблійні сюжети «Agar» (1883), «Rašel» (1891), «Kain» (1893). У трагедії «Irod a Irodiada» (1909) в алегор. формі засуджував свавілля панівних класів. Останній поет. цикл «Krvavé sonety» (1914, опубл. – 1919; укр. перекл. – Уж.; Кошиці, 1986) має гуманіст., антивоєнну спрямованість. У творчості Г. поєднував прийоми реаліст. змалювання дійсності із наслідуванням зразків лірич. нар. пісень. Використовував різні поет. жанри й віршов. форми; неологізми, діалектизми. Перекладав твори Ш. Петефі, О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Міцкевича, В. Шекспіра. Укр. мовою окремі твори Г. переклали М. Бажан, М. Рильський, А. Малишко, Д. Павличко, Борис Тен, Р. Лубківський, А. Патрус-Карпатський. Спілкою словац. письменників 1974 була засн. Премія ім. Гвєздослава за переклади і популяризацію словац. літ-ри за кордоном. Серед лауреатів – Д. Павличко, Г. Сиваченко, Р. Лубківський.

Тв.: Spisy. Sv. 1–12. Martin; Bratislava, 1951–57; укр. перекл. – (Вірші) // Словац. поезія. К., 1964; Воля // Передчуття. К., 1979; (Вірші) // Світовий сонет. К., 1983; (Вірші) // Слов’ян. ліра. К., 1983.

Літ.: Кишкин Л. С. Патриотическая лирика Гвездослава // Лит-ра славян. народов. Москва, 1960. Вып. 5; Токсина И. В. Павол Орсаг-Гвездослав. Биобиблиографический указатель. Москва, 1974.

Г. М. Сиваченко

Стаття оновлена: 2006