Гей Василь Степанович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гей Василь Степанович

ГЕЙ Василь Степанович (14. 01. 1942, с. Заболоття, нині Любомл. р-ну Волин. обл. – 12. 03. 2016, Луцьк) – письменник, публіцист. Чл. НСПУ (1974). Літ. премія ім. А. Головка (1996), Обл. літ.-мист. премія ім. А. Кримського (2003). Закін. Укр. полігр. ін-т (Львів, 1974). Працював бібліотекарем, учителем, кор. рай. та обл. молодіж. газет, кер. обл. літстудії «Лесин кадуб» у Луцьку. Від 1989 – голова Волин. орг-ції НСПУ. Перші поет. публікації в респ. періодиці (60-і рр.). Дебютна зб. «Закон вірності» (К., 1973) позначена романт. сприйняттям дійсності, образною наснаженістю традиц. вірша. Захоплення красою Полісся, осмислення чуттєвого єднання людини і природи, наслідки руйнів. діяльності «господарів» – осн. мотиви зб. «Крила Світязя» (1978), «Витоки» (1979), «Вічно пам’ятати» (1983; усі – Київ), «Кольори вересня» (Л., 1985), «Краплі на листі» (К., 1987), «Лесин кадуб» (Л., 1991), «Під сузір’ям калини» (Лц., 1993). Поема «Підрубане дерево роду» (Лц., 1996), кн. прози «Яворник» (Лц., 1997) – художнє відображення тоталітар. держ. насильства над людиною і народом, повстан. руху на Волині. Трагіч. історія краю, природа й людина – тематика кн. прози «Вихор у стиглому житі» (Лц., 2004). Поет моделював зовн. і внутр. світ людини у різних жанрах: віршах-монологах, лірико-філос. медитаціях, баладах, поемах, сонетах. Використовував також вибагливу сх. форму рубаї.

Тв.: Де маминим голосом тиша мовчить… 2001; При світлі сивої роси. 2001; Зоря з криничної води. 2002; Кривавник рідного слова. 2004; усі – Луцьк.

Літ.: Щоб у слові не вигас вогонь. Сторінками творчості Василя Гея. Лц., 2002.

В. Т. Денисюк

Стаття оновлена: 2016