ГЕ́ЙНОШ Войцех (Hejnosz Wojciech; 03. 04. 1895, с. Буди Ланьцутські, Галичина — 22. 06. 1976, похов. у м. Торунь, Польща) — польський історик права, архівіст. Доктор права (1924). Закін. Львівський університет (1924). Від­тоді працював у судовій системі, зокрема у 1929 був міським суд­дею м. Дрогобич (нині Львів. обл.); 1936–37 продовжував освіту у Празі та Відні; 1937–39 — д-р польс. права, доцент Львів. університету. Досліджував пере­житки соц. ін­ститутів та соц. груп, які збереглися в Галиц. землі з княжих часів. Про­аналізував т. зв. служебник людей, які під­лягали давньому руському праву і частина яких з часом поповнювала ряди дрібної укр. шляхти. Цій тематиці присвяч. праці «Ius Ruthenicale. Przeýytki dawnego ustroju na Rusi Halickiej w XV wieku» (1928) та «Fragmenty iuris Ruthenici na Rusi Czerwonej pod koniec średniowiecza» (1930; обидві — Львів). У моно­графії «Zagadnienie niewoli na Rusi Czerwonej pod koniec średniowiecza w świetle stosunków prawnych Polski i krajów sąsiednich» (Lwów, 1933) роз­крив пита­н­ня, повʼязані з існува­н­ням невільництва у Галичині в пізньому середньовіч­чі.