Гематит - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гематит

ГЕМАТИ́Т (від грец. αἱμα (αἵματος) – кров) – мінерал класу оксидів і гідроксидів. Fe2O3. Домішки: Ti, Si, Fe2+, Mg, H2O. Сингонія дитригонально-скаленоедрична. Колір від сіро-стального до залізо-чорного, червоно-бурий. Блиск напівметалевий. Непрозорий. Колір риски вишнево-червоний від синювато-червоного до червоно-коричневого. Твердість 5,5– 5,6. Крихкий. Щільність 4,9–5,3. Спайність відсутня. Злам напівраковистий. Форма виділення: масивні різновиди; гроноподібні агрегати; відомі псевдоморфози Г. по магнетиту або піриту в формі додекаедрич. або октаедрич. кристалів (мартит); утворюють ниркову руду. Під паял. трубкою не плавиться, в соляній кислоті розчинюється повільно. Мінерал. супутники: кварц, ільменіт, магнетит, хлорит, барит. Зустрічається в контактово-метасоматич. породах разом з магнетитом у скарнах – у докембрій. метаморфізов. смугастих залізних рудах Кривбасу та ін. р-нів УЩ, як продукт окислення і вивітрювання – в залізовміщуючих мінералах (магнетит, лімоніт, сидерит). У осад. породах Г. червоного кольору присутній у розсіяному вигляді, а також у формі конкрецій та лінз. Родовища гематит. руд розташ. у межах Білозерського залізорудного району, Кременчуцького залізорудного району, Криворізького залізорудного басейну. Чисті відміни порошкуватого Г. використовують як фарбу для виготовлення червоних олівців, щільні відміни – для виготовлення ювелір. виробів.

А. Я. Радзивілл

Стаття оновлена: 2006