Генералісимус - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Генералісимус

ГЕНЕРАЛІ́СИМУС (від лат. generalissimus – найголовніший, найзагальніший) – найвище військове звання у збройних силах деяких країн. Присвоювалось полководцям, які командували кількома арміями чи об’єднаними ЗС під час воєн. дій (в окремих випадках – держ. діячам як почесне звання). Вперше його запровадив франц. король Карл ІХ (1560–74), який у 1569 надав це звання своєму 18-річ. братові Генріху Анжуйському. У Росії звання Г. ввів Петро І. Першим його отримав у 1696 воєвода О. Шеїн, який під час закордон. поїздок Петра І залишався головнокомандувачем рос. армії, однак офіц. воно було включене до військ. статуту як чин лише 1716. Звання Г. у Росії мали також Ф. Ромодановський (1716), О. Меншиков (1727), чоловік імператриці Анни Леопольдівни герцог А. Брауншвейзький (1740), О. Суворов (1799). В СРСР звання Г. було запроваджене 26 червня 1945, а наступ. дня присвоєне Й. Сталіну. Загалом у світі звання (титул) Г. мали понад 50 осіб.

В. П. Капелюшний

Стаття оновлена: 2006