Генеральний штаб
ГЕНЕРА́ЛЬНИЙ ШТАБ — вищий орган управління Воєнною організацією держави. Особливої ваги завдання і функції Г. ш. набувають під час переведення країни і ЗС з мирного на воєн. стан, стратег. розгортання ЗС, підготовки і проведення воєн. дій, координації зусиль цивіл. мін-в і відомств щодо захисту нац. інтересів за допомогою силових факторів. Г. ш. належить провідна роль у формуванні завдань зовн. і внутр. політики держави, спрямованих на відвертання зброй. конфлікту в загрозливий період геостратег. обстановки, а під час його розвʼязання — на згортання і припинення воєн. дій. Г. ш. бере активну участь у законодав., виконав. і судовій діяльності всіх інститутів держави в інтересах забезпечення боєздатності та боєготовності Воєн. організації держави.
У середні віки функції доведення директив і наказів до армії та флоту покладались на одну особу — маршала. Згодом зразком для упр. військом став орган, що в 15–17 ст. існував у арміях ландскнехтів (найманих солдатів). Цей орган очолював генерал-квартирмейстер, який разом із маршалом або фельдмаршалом керував оглядом місцевості, доріг, акваторії, мор. узбережжя, насел. пунктів, портів, розташуванням війська на квартирах тощо. Виконавцем його розпоряджень були полкові, корабел. і ротні квартирмейстери. Внаслідок цього майже до 19 ст. Г. ш. називали квартирмейстер. штабами або квартирмейстер. частинами. У період наполеонів. воєн роль Г. ш. значно зросла, що сприяло створенню цих вищих органів керівництва в арміях країн Європи. Класич. вважається діяльність Г. ш. Пруссії, Франції та Великої Британії в 19 ст., країн Антанти, Австрії і Німеччини на поч. 20 ст., Німеччини і Японії в 1939–43, СРСР, США й Великої Британії в 1943–45. У 2-й пол. 20 ст. Г. ш. перетворився із суто військ. стратег. органу на провідний орган вищого військ.-держ. кер-ва.
В Україні ген. військ. канцелярія гетьман. доби виконувала функції Г. ш. і відігравала значну роль у козац. війнах від кін. 16 — протягом 17 ст. (скасована разом із гетьманатом у 1764). Г. ш. УНР, створ. у листопаді 1917, мав структуру колиш. рос. Генштабу. Проте в умовах визв. війни всією оператив. діяльністю армії на фронті керував Штаб Дійової Армії, а від липня 1919 (після обʼєднання УГА з Армією УНР) — Штаб Гол. отамана. Г. ш. УНР обмежив свою діяльність теор. справами — організацією війська, військ. підготовки та шкіл. Він також видав кілька перекладених з російської мови військ. підручників та всі військ. статути рос. армії українською мовою. Нач. Г. ш. були: генерал Б. Бобровський, полковник О. Сливинський, генерали М. Осецький, М. Юнаків, О. Галкін.
Сучас. Г. ш. ЗС України створ. 1993. У 1997 Президент України затвердив Положення про Г. ш. ЗС України, в якому окреслено його призначення, осн. завдання, функції та права. Нач. Г. ш., якого призначає Президент, водночас є Першим заст. Міністра оборони України. Він несе персон. відповідальність перед Радою нац. безпеки і оборони України та Міністром оборони за виконання завдань і здійснення функцій, покладених на Г. ш. У ході адм. реформи від 2004 здійснюється реструктуризація Г. ш., перспективна структура якого включатиме штаби Сухопут. військ, ВПС, ВМФ, командування сил підтримки і забезпечення та ін. елементи упр. Він стане гол. органом підтримання оператив. готовності Воєн. організації держави, оператив. планування, а також відповідатиме за координацію оператив. питань у сфері воєн. безпеки з органами держ. адміністрацій, самоврядування та правоохорон. структурами в межах законодав. поля України. Структура Г. ш. ЗС України відповідатиме стандартам НАТО, а його чисельність становитиме бл. 700 осіб. Нач. Г. ш. ЗС України: генерал-полковники В. Собков (1992), А. Лопата (1993–96), О. Затинайко (1996–98, 2002–04), В. Шкідченко (1998–2001), П. Шуляк (2001–02), С. Кириченко (від 2004).
Рекомендована література
Завантажити статтю
