ГЕНЕРА́ЛЬНИЙ ШТАБ — вищий орган управлі­н­ня Воєн­ною організацією держави. Особливої ваги зав­да­н­ня і функції Г. ш. набувають під час пере­веде­н­ня країни і ЗС з мирного на воєн. стан, стратег. роз­горта­н­ня ЗС, під­готовки і проведе­н­ня воєн. дій, ко­ординації зусиль цивіл. мін-в і ві­домств щодо захисту нац. інтересів за допомогою силових факторів. Г. ш. належить провід­на роль у формуван­ні зав­дань зовн. і внутр. політики держави, спрямованих на від­верта­н­ня зброй. конфлікту в за­гроз­ливий період геостратег. об­становки, а під час його роз­вʼяза­н­ня — на згорта­н­ня і припине­н­ня воєн. дій. Г. ш. бере активну участь у законодав., виконав. і судовій діяльності всіх ін­ститутів держави в інтересах забезпече­н­ня боє­здатності та боє­готовності Воєн. організації держави.

У середні віки функції доведе­н­ня директив і наказів до армії та флоту покладались на одну особу — маршала. Згодом зразком для упр. військом став орган, що в 15–17 ст. існував у арміях ландскнехтів (на­йманих солдатів). Цей орган очолював генерал-квартир­мейстер, який разом із маршалом або фельдмаршалом керував оглядом місцевості, доріг, акваторії, мор. узбереж­жя, насел. пунктів, портів, роз­ташува­н­ням війська на квартирах тощо. Виконавцем його роз­поряджень були полкові, корабел. і ротні квартир­мейстери. Внаслідок цього майже до 19 ст. Г. ш. називали квартир­мейстер. штабами або квартир­мейстер. частинами. У період наполеонів. воєн роль Г. ш. значно зросла, що сприяло створен­ню цих вищих органів керівництва в арміях країн Європи. Класич. вважається діяльність Г. ш. Прус­сії, Франції та Великої Британії в 19 ст., країн Антанти, Австрії і Німеч­чини на поч. 20 ст., Німеч­чини і Японії в 1939–43, СРСР, США й Великої Британії в 1943–45. У 2-й пол. 20 ст. Г. ш. пере­творився із суто військ. стратег. органу на провід­ний орган вищого військ.-держ. кер-ва.

В Україні ген. військ. канцелярія геть­ман. доби виконувала функції Г. ш. і ві­ді­гравала значну роль у козац. війнах від кін. 16 — протягом 17 ст. (скасована разом із геть­м­анатом у 1764). Г. ш. УНР, створ. у листопаді 1917, мав структуру колиш. рос. Ген­штабу. Проте в умовах визв. війни всією оператив. діяльністю армії на фронті керував Штаб Ді­йової Армії, а від липня 1919 (після обʼ­єд­на­н­ня УГА з Армією УНР) — Штаб Гол. отамана. Г. ш. УНР обмежив свою діяльність теор. справами — організацією війська, військ. під­готовки та шкіл. Він також видав кілька пере­кладених з російської мови військ. під­ручників та всі військ. статути рос. армії українською мовою. Нач. Г. ш. були: генерал Б. Бобровський, полковник О. Сливинський, генерали М. Осецький, М. Юнаків, О. Галкін.

Сучас. Г. ш. ЗС України створ. 1993. У 1997 Президент України затвердив Положе­н­ня про Г. ш. ЗС України, в якому окреслено його при­значе­н­ня, осн. зав­да­н­ня, функції та права. Нач. Г. ш., якого при­значає Президент, водночас є Першим заст. Міністра оборони України. Він несе персон. від­повід­альність перед Радою нац. без­пеки і оборони України та Міні­стром оборони за викона­н­ня зав­дань і здійсне­н­ня функцій, покладених на Г. ш. У ході адм. реформи від 2004 здійснюється ре­структуризація Г. ш., пер­спективна структура якого включатиме штаби Сухопут. військ, ВПС, ВМФ, командува­н­ня сил під­тримки і забезпече­н­ня та ін. елементи упр. Він стане гол. органом під­трима­н­ня оператив. готовності Воєн. організації держави, оператив. планува­н­ня, а також від­повід­атиме за ко­ординацію оператив. питань у сфері воєн. без­пеки з органами держ. адміністрацій, самоврядува­н­ня та право­охорон. структурами в межах законодав. поля України. Структура Г. ш. ЗС України від­повід­атиме стандартам НАТО, а його чисельність становитиме бл. 700 осіб. Нач. Г. ш. ЗС України: генерал-полковники В. Собков (1992), А. Лопата (1993–96), О. Затинайко (1996–98, 2002–04), В. Шкідченко (1998–2001), П. Шуляк (2001–02), С. Кириченко (від 2004).