Генетика біохімічна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Генетика біохімічна

ГЕНЕ́ТИКА БІОХІМІ́ЧНА – галузь генетики, що досліджує закономірності й механізми спадковості та мінливості за допомогою методів біохімії та молекулярної біології. Одним з осн. напрямів дослідж. Г. б. є ідентифікація та вивчення генів, які кодують білки вищих чи нижчих організмів. Г. б. широко використовує методи природн. наук, а також біохім. методи дослідж. поліморфізму білків (електрофорез) і класичні методи генет. аналізу (гібридол., моносом., метод додатк. хромосом тощо). Ці методи дали змогу розрізняти моно- і поліморфні гени, ідентифікувати в них теоретично нескінченну кількість алелів. Теор. базою Г. б. є відкриття молекуляр. біологією зв’язку між геном і поліпептидом, кінц. продуктом функціонування структур. гена.

Засн. Г. б. вважають англ. лікаря А. Ґаррода, який 1908 сформулював вчення «про природжені дефекти обміну речовин». Він вперше використав біохім. методи для виявлення алькаптонурії та ін. спадк. захворювань людини. Згодом було відкрито хім. природу гена, вивчено осн. механізми його функціонування, усвідомлено принципи, за якими гени визначають розвиток ознак. В Україні дослідж. з питань заг. генетики, зокрема Г. б., набули значного розвитку у 20–30-х рр. 20 ст. Згодом укр. генет. наука зазнала ідеол. тиску з боку тоталітар. держави; відновилася у 60-х рр. Г. б. є основою біол. інженерії (генна, геномна, хромосомна, клітинна, ембріональна, імунна тощо). Лідером розвитку Г. б. у світі є США.

Найвідоміші наук. досягнення укр. генетиків у галузі Г. б. та молекуляр. генетики: відкриття 1937 М. Тарнавським здатності екзоген. ДНК контролювати процеси рекомбінації у евкаріотів; відкриття 1938 М. Тарнавським, С. Гершензоном, П. Ситьком мутаген. дії екзоген. ДНК дрозофіли; розроблення 1963 С. Гершензоном гіпотези про можливість синтезу ДНК на матриці РНК (зворотня транскрипція); вивчення проблем генної інженерії та генотерапії (Г. Мацука, В. Кавсан, В. Кордюм та ін.). Окремим питанням Г. б. в Україні присвяч. дослідж. І. Бариляка, Т. Бужієвської, О. Гнатенка, О. Созінова, Ф. Поперелі, В. Безрукова та ін. Результати дослідж. Г. б. лягли в основу концепції синтет. теорії еволюції, теорії керованої еволюції і знайшли подальше застосування в селекції та насінництві рослин. В Україні осн. центром дослідж. з проблем Г. б. рослин є Селекц.-генет. ін-т – Нац. центр насіннєзнавства та сортовивчення УААН (Одеса), де вивчають запасні та ферментні білки пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшника. Результати цих дослідж. дозволили з’ясувати генет. природу мінливості якості зерна пшениці та розробити на цій основі принципово новий метод оцінки генетично зумовленого рівня якості зерна за генет. формулами білків.

Літ.: Бердышев Г. Д., Радченко А. Н. Теория управляемой эволюции растений, животных и человека // Физика сознания и жизни. Космология и астрофизика. 2005. № 1(17); № 2(18).

Г. Д. Бердишев, Ф. О. Попереля

Стаття оновлена: 2006